— В зале пополнение товара! Девушка, аккуратнее с вещами. Вы же и половины не купите, а после вас еще люди захотят померять, — продавщиця секонд-хенду "Гумана" на Південній Борщагівці кричить до кучерявої брюнетки. Та не втримує стос одягу. Довга картата спідниця й піжама з Міккі Маусом падають на підлогу.
У магазині 30-відсоткова знижка на товар. Куртку можна купити за 200 грн, джинси — за 100, блузи й кофти — від 40.
— Томка, дивися, яку я шубу нарила, — кучерява показує подрузі рожеву міні-шубу зі штучного матеріалу, що нагадує хутро лами.
— Не бери. Я вже норку раз тут взяла. У хімчистку здавала, а вона все рівно гуманітаркою тхне.
Чоловік у дорогому костюмі прямує до вішалок із піджаками, голосно розмовляє по смартфону:
— Заїхав подивитися щось новеньке. Недавно знайшов тут костюм "Бугатті" (французький бренд одягу і взуття. — ГПУ) за 500 гривень. Майже не ношений. В інтернеті новенький від 10 тисяч. Штани трохи підшив.
Переглядає одяг на вішалках, плечем притуляє слухавку до вуха.
— Вибач, брат, не можу взяти твою Катю помічником. У мене штат укомплектований. Треба було літом, коли дві мої помічниці в декрет утекли. Наберу тебе, як хтось із прес-служби піде. Сьогодні сесія почалася, а бос досі з Іспанії не повернувся. Його карточкою хтось у залі голосує. Всі дзвонять, питають, чи буде. А я звідки знаю? Він об 11:00 прокидається. Просить раніше йому не дзвонити.
Дівчина виносить із гардеробу пусту вішалку. Продавець просить її відкрити сумочку. Там порожньо.
— Вішалка — не моя. У мене було п'ять одиниць одягу. Дві вертаю, три беру.
— Роздягніться, будь ласка. Гляну, чи на вас немає наших речей.
— Не маєте права! — дівчина жбурляє одяг і виходить із магазину.
— Люди даже на секонде начали воровать, — за скандалом спостерігає худа й висока жінка в жовтому дощовику. — Я на прошлой неделе видела, как женщина свою курточку повесила, а в новой хотела уйти. Продавщица заметила. Сейчас во многих магазинах в гардеробе начали камеры вешать. Я раздеваться боюсь. А если в интернет выложат?
— Чего тебе бояться с твоей фигурой? — відмахується її співрозмовниця. — Мне, если честно, гуманитарок не жалко. Они на нас зарабатывают миллионы. Одну кофточку продают по стоимости 100 килограммов одежды. Знакомая три года телефонами торговала. Говорит, на секонде выручка больше, чем в магазине техники.
На вході до "Планети секонд-хенд" біля метро Позняки — черга. Тут завозять новий товар. Ще до відкриття збирається до півсотні відвідувачів. Жінка на високих підборах дістає із сумки дзеркальце, підмальовує губи червоною помадою.
— У мене була странна мамаша: при грошах, на "Хонді" дитину в школу привозила. А коли батьки на День учителя гроші збирали, пішла до директора й злила. Мовляв, це — хабар. Директриса нас попередила: хто візьме гроші, хай пише заяву на звільнення. Замість 500 гривень усім по чайному сервізу вручили, — розповідає знайомій, яка тримає над її головою парасольку.
— У мене батьки — адекватні. Багатих мало, в основному прості. Тато Єгора — сантехнік. Домовилася, що бойлера мені повісить. Мама Соломії в лабораторії працює. Аналізи можу здавати без черги.
— Твій Валєра медогляд на інвалідність пройшов?
— Де там. Дав лікарю тисячу гривень. Він узяв і каже: "Трохи мало. Накрий поляну на обід". Валєрка побіг у магазин, скупився на 700 гривень. Нарізав ковбаси й сиру, поставив дві пляшки горілки. Ще всіх штампів не поставив, як главврач знову викликає. Каже, на 16:00 треба медсестрам тортик і чай. Валєрка до дверей кинувся. А лікар його за руку: "Дай 700 гривень, сам організую. Я знаю, який коньячок вони люблять".
3 
35413
Коментарі