— За 34 роки вперше виїхала з області. Возили дітей у Вінницю на екскурсію. У них там трава зелена. Це так дивно — у нас усе вигоріле. Діти дерева більше розглядали, ніж будинки, — розповідає Олена Філіпова з райцентру Нікольське (колишнє Володарське. — ГПУ) Донецької області. — У Вінниці видно, що є хазяїн. Кожен стовп у квітах. А фонтан від "Рошен" — взагалі шикарно.
Нікольське розташоване за 25 км від Маріуполя. Дорогою до нього — два блокпости військових і поліції. При в'їзді на сонці виблискують кілька елеваторів. Поряд будівлі старої ферми.
Центр селища — довга вулиця Пушкіна. Раніше називалася Жданова. Обсаджена соснами. На пагорбі видніються бані православного храму. За ним ліс.
— Як війна почалася, про нас згадали. До цього хіба місцева ферма щось робила. Розіб'ють дорогу зерновозами — самі й залатають. А як приперло, що росіяни нас заберуть, — так одразу понаїжджали, — каже 49-річний Валерій Тельчив, учитель місцевої школи. Має широку бороду, як у священика. Говорить тихо і спокійно. Розповідає, що за півроку село виграло кілька грантів від європейських фондів. — Відремонтували будинок культури. Школу перекривають, а в лікарні апарати з'явилися такі, що в операційній хірурги плакали.
Перше поселення тут збудували козаки 1831 року. Хутір назвали Гладкий — на честь отамана. 1924-го комуністи перейменували на Володарське — таке псевдо мав революціонер Мойсей Ґольдштейн.
У Нікольському є близько 10 тис. жителів.
— Ви пройдіться селом. Люди всіх винуватих назвуть — Порошенко, Ахметов, Путін. Але що абрикос не вродив — то таки їхня вина, а не Путіна. Це взагалі наша проблема — чекати, що хтось тобі щось добре зробить, — додає Валерій Павлович.
Колишній колгосп ім. Леніна зараз — "Володарський", філія агрофірми "Агротіс". Працюють хлібзавод, м'ясокомбінат. По місту розвішані білборди агрохолдингу "Харвест". Він входить до групи компаній олігарха Ріната Ахметова. Навколо Маріуполя вони володіють тисячами гектарів землі та мають об'єкти в 61 населеному пункті на Донеччині.
— У нас працювати можна хіба на фермах. Або в Маріуполі. Народ уміє землю обробляти, тому і йдуть до Ріната Леонідовича. Тільки в останні два роки на жнива страшно виїжджати. У нас бойових дій не було, але хто знає, чи в полі не закопали міну. Були випадки, що машини підривалися, — розповідає місцевий Олег Валерійович. Прізвища не називає. — Сепаратизму тут не було. Є три дурачки, які пішли воювати за ДНР. Усі знають, з якої вони хати і куди поїхали. Але ж батьки за дітей не відповідають, особливо, якщо їм по 40 років.
У центрі — обшарпаний будинок культури. Над входом розбитий герб СРСР. Поряд постамент без Леніна. Біля нього ростуть дві старі сосни. Під однією металеве крісло з написом "Кресло желания". Шишки на соснах — розміром з долоню.
2 
1
Коментарі