18 лютого відзначають другу річницю виведення українських військ із Дебальцевого. Бої за місто тривали з 15 січня до 18 лютого 2015 року. Бойовики намагалися захопити його за будь-яку ціну, бо там є важлива залізнична розв'язка. Зрештою, українські військові залишили плацдарм.
— Під час цієї операції бойовики зазнали страшних втрат. Кадровому російському офіцеру, який керував бригадою, підлеглі прострелили ноги, бо полягло багато людей, — каже військовий експерт 41-річний Олексій Арестович. — За місяць операції терористи втратили вбитими й пораненими майже 3 тисячі чоловік. Дебальцеве для них — це поразка.
Яку тактику вони використовували?
— На Дебальцевському плацдармі ми тримали коридор — вузеньку територію, з обох боків оточену російськими угрупованнями. Там був ріденький ланцюжок українських блокпостів. Їх утримували невеликі групи — від взводу до роти. Між блокпостами були великі відстані, куди заходили росіяни. Основні бої точилися за трасу від Бахмута до Дебальцевого. Росіяни зібрали там 12 тисяч солдатів. Стягнули всі боєздатні частини з інших ділянок фронту. Більшість українських сил у той час стояли під Донецьким аеропортом, бо там перед тим тривали запеклі бої. Тим часом росіяни створили ротні або батальйонно-тактичні групи з підтримкою бронетехніки в Дебальцевому. Довго-довго стріляли по якомусь нашому блокпосту, потім ішли в лобовий штурм. Втрачали багато людей, відкочувалися і знову перли. Наші позиції знищували тривалим артилерійським вогнем, виснажували. Ми зазнавали втрат, бойовики потроху просувалися. З погляду військової класики, наша оборона була слабка, але трималася місяць.
Коли настав переломний момент?
— Бойовики взяли Логвинове і перекрили трасу. За добу зробили сім вдалих засідок. Бо ми не могли повідомити, що селище захоплене. Там потрапили в полон навіть полковники Генштабу з відділення зв'язку. Росіяни одразу почали перекидати на цю ділянку численні війська. Зокрема, з бурятів. На третю добу ми зрозуміли, що вибити їх звідти силами 30-ї й 79-ї бригад на легкій техніці неможливо. Там окопалася танкова бригада з Бурятії. Деякий час ще тривали бої, але наступальний потенціал ми втратили. Росіяни вдало коригували артилерію з висот біля Логвинового, накривали наших хлопців. Ми вирішили виходити.
Як це робили?
— Наші спецпризначенці знайшли шляхи для відступу, які не проглядалися росіянами. Вийшли організовано. Вихід — вдала операція. Особливо порівняно з Іловайським котлом.
Дебальцеве для України — поразка чи перемога?
— Росія планувала операцію в Дебальцевому як плацдарм для весняно-літньої наступальної кампанії. З потеплінням хотіли йти на Ізюм і Краматорськ. Створити загрозу штабу АТО, розвалити фронт і здійняти паніку. Для цього пригнали в Іловайськ ешелон із технікою й російськими військовими, які мали наступати на Бахмут. Але наші вгатили по них двома "Точками" й "Смерчем" (тактичний ракетний комплекс і реактивна система залпового вогню калібром 300 мм. — ГПУ). Це зламало їм хребта остаточно.
Дебальцеве — вдала оборонна операція. Знищила потенціал ворога й не дозволила розпочати весняну наступальну кампанію. Після того не відбулося жодного значущого наступу.
Дебальцеве належить нам — за Мінськими угодами
Наприкінці грудня 2016 року неподалік Дебальцевого знову спалахнули інтенсивні бої. Українці завдали бойовикам значних втрат і зайняли нові позиції.
— Завдяки перемозі на Світлодарській дузі ми підійшли до Дебальцевого майже впритул, — каже колишній заступник начальника Генштабу 63-річний Ігор Романенко. — За Мінськими угодами, Дебальцеве належить нам. Зараз ми можемо його повернути, маємо зручні позиції. Але тоді протистояння перейде на рівень повномасштабної війни. Для нас це ще зарано. Чекаємо моменту, коли вони ослабнуть.
Під час боїв за Дебальцеве наша армія багато чому навчилася. Завдяки досвіду торік захопили важливу Авдіївську промзону, повернули три важливі пункти на Маріупольському напрямку. Також наростили сили, покращили забезпечення армії.
Нещодавно бойовики отримали наказ взяти Авдіївську промзону. І поламали зуби, поклали багато людей. Ми пропонували їм коридор. Але росіяни відповіли, що їм це не цікаво. Вони завжди так ставляться до своїх солдатів.
720 військових отримали нагороди, зокрема 59 — орден Богдана Хмельницького, 190 — орден "За мужність", 5 — орден Данила Галицького, 4 — звання Героя України.
Командування проспало спроби відрізати дорогу
Військові, які стояли під Дебальцевим, отримали наказ збиратися опівночі 18 лютого. О 1:00 колона рушила. Місто проїхали без пригод. У полі натрапляли на засідки, "хвіст" постійно обстрілювали.
— Під час виходу були погані зв'язок, координація, — пригадує боєць Національної гвардії 34-річний Віталій Лазебник. — Виходили похідним порядком, а не бойовим. Попереду мали б іти танки, "утюжити" все фронтом. Виставити дозор і охорону колони. А ми ж виходили так, хто як став. Однак вийшли успішно. Втрати мінімальні, як для такої операції. Бо 95-та бригада не давала росіянам замкнути коло. Наш вихід прикривав 25-й батальйон "Київська Русь" із 8-м полком спецназу й 54-м розвідбатальйоном.
Усі виходили по-різному. Хтось усю дорогу проїхав, хтось — пішки. Я проїхав три чверті дороги на машині, потім її підбили.
Для нас Дебальцеве було плацдармом наступу на Горлівку. Але виступ сильно прострілювався. До того ж наше командування проспало спроби відрізати дорогу. Не підірвали дамбу каскаду озер. Це завадило би бойовикам наступати.
7 
35413
Коментарі