У селі Сварицевичі Дубровицького району на Рівненщині поминають померлих у перший четвер після Великодня. Там збереглася традиція голосити за покійниками.
Це роблять жінки — сестри, доньки, матері або вдови. 61-річна Мокреня Чудинович зранку збирається на цвинтар. Бере вишитий фартух, кладе в хустку домашню паску й кілька варених яєць.
— Собралася рідня та іде через усє сєло на кладовищє. Пити і їсти на могилках нє можна, спиртне — ні-ні. Прийдєш да покладєш хустку, паску і яйця. Жонкам помєрлим — фартушки, чоловікам — рушники. Молодьожі і дєткам — ще й лєнти цвєтні, — Мокреня Василівна говорить із поліським акцентом, сильно пом"якшуючи приголосні.
Її донька Раїса померла у 25 років після хвороби. Мати розстеляє на її могилі фартух. Починає голосити. У плачі речитативом розповідає головні сімейні та сільські новини.
Прєзідєнт наш концерт слухав, його жонка плакала
— Доню моя, голубонько! Ой на кого ти мене покинула, одлєтєла од мене золотая дитино! Було тобі 25, а мені й зараз серце болить. Коби старої матері не покинула, мала би ти свої діти. Як ото хлопці на нашій вулиці поодружувалися та діти понароджували, — плаче Мокреня Василівна. — Тітки усє — і Ганя, і Віра, і невісточка наша Таня за тобою плачуть! А осінню всією родиною до століци єзділі, пєсні пєлі на звіті області. Прєзідєнт наш концерт слухав, його жонка плакала. Да і перед Паскою Катєріна Ющенко нам поздоровлєння прислала, і на Різдво вітала. Да коби ти хоч пташкою до мене прилетіла, да співала з нами! Сестра твоя Алла й досє в Рівному живе, в ансамблі виступає. Да тепер усє у полє вийшли садіть, а хазяйство як і раньше пораємо. Бульба осіню вродила, да грібов мало було. Цукор здорожчав, але паски все одно хороші випекли.
Мокреня Василівна поправляє квіти на могилі. Іде оплакувати батька Василя Петровича та матір Марію Павлівну.
1 
1
Коментарі