Про якість шкільної освіти у селі розмовляємо із 48-річним Віктором Громовим, головою координаційної ради Асоціації лідерів освіти.
Школярі у селі отримують гіршу освіту, ніж у місті?
— Освіту не можна "отримати" — ні в місті, ні в селі. Її можна тільки здобути і не лише у школі. Звісно, освітнє середовище у місті значно ширше. Та не факт, що більшість міських дітей використовують цю перевагу. Незалежне зовнішнє оцінювання показало — різниці між якістю освіти в міських і сільських школах практично немає. Спростований один із найпоширеніших міфів про разюче відставання сільського учня.
Заведено також вважати, що є величезна різниця у рівні комп'ютеризації. Утім, упродовж останніх років багато програм були спрямовані на село. Тому, наприклад, моя рідна Новопразька школа Олександрійського району Кіровоградської області зі своїми трьома сучасними комп'ютерними комплексами на 400 учнів дасть фору будь-якій обласного центру.
В Україні за рік закрили 640 шкіл. Батьки і вчителі усіма силами намагаються зберегти навчальні заклади у селах.
— У передвиборній програмі Віктора Януковича "Україна для людей" задекларували прямо протилежне — "зменшення показника наповнюваності шкільних класів, що збереже 2 тисячі сільських шкіл". У Законі "Про загальну середню освіту" йдеться, що у класі має бути не менш як п'ятеро учнів. Тож, президент мав би звернутися до парламенту з пропозицією внести поправки, які встановлювали б менший показник наповнюваності. Наприклад, троє учнів.
У Кіровоградській обласній раді я був головою комісії з питань освіти. І змушений був підтримувати такі ініціативи сільських шкіл. Рекомендували відкривати клас при наявності трьох учнів. З точки зору економіки освіти — це абсурд. Витрати на учня Харківецької школи Лохвицького району Полтавщини, у якій навчалися 23, торік становили 18,7 тисячі гривень. А у Гадяцькій гімназії у райцентрі — 4,7 тисячі на одного.
За теперішньої економічної ситуації не можна далі реалізовувати популістські підходи на кшталт — не закриємо жодної школи, бо немає школи — немає села. Прихильники цього підходу губляться, як тільки хтось задає простеньке запитання: покажіть хоч одне село, яке врятувала школа. Теза "немає школи — немає села", мала би бути продовжена іншими: немає роботи — немає села, немає доріг — немає села, немає газифікації, водопостачання — немає села.
Міжнародні експерти кажуть, обсяг фінансування шкільної системи у нас достатній — 6 відсотків ВВП. Тільки п'ять країн світу мають вищий показник. Проблема у неефективному використанні цих коштів.
Найбільша біда освітньої політики в Україні — це відсутність освітньої політики. Хоча є позитивні приклади модернізації мережі шкіл на місцевому рівні в освітні округи. Є цікавий Всеукраїнський проект "Поширення адаптованого польського досвіду задля збереження освітніх послуг в сільській місцевості" у Луганську.
Що робити батькам, які хочуть забезпечити дитині якісну освіту в селі?
— Втішитися тим, що всі ми живемо у "глобальному селі". Поняття "провінціоналізм" чи "хуторянство" не визначається місцем проживання. Це стиль мислення, коло інтересів. Я знаю багатьох зі столиці, які застряли у глибоко "селюківському" стилі життя. І знаю жителів невеликих сіл, які є мислителями світового рівня.
Учні сільських шкіл більше не обмежені знаннями своїх учителів. Є інтернет із широкими можливостями для самоосвіти та дистанційного навчання, є супутникове телебачення. Можна, наприклад, дивитися англомовні канали й відшліфовувати вимову. Головне, аби була мотивація до навчання.
Учителям теж слід зрозуміти, що вони стають фахівцями з індивідуального педагогічного супроводу учнів. Прообразом такого фахівця є репетитор. Якщо у класі п'ятеро-семеро учнів, немає сенсу проводити традиційний урок. Варто організувати індивідуальну роботу, щоб учень міг обрати своє освітнє меню, рухатися за своєю освітньою траєкторією. Такі умови для індивідуалізації навчання і не снилися вчителям міських шкіл. Біда у тому, що більшість сільських педагогів не дуже цього прагнуть. Простіше "давати" стандартні уроки.
Лише пресинг з боку батьків та учнів змусить їх змінюватися. Вони можуть і повинні запитати: навіщо для дитини наймати ще і репетитора, якщо у школі співвідношення учнів і вчителів один до трьох?
1 
1
Коментарі