— Коли здох кіт Том, ми вночі закопали його на клумбі біля дому. А з вівчаркою Греєм намучилися. Дві доби тіло лежало на балконі, бо холодно було. Інакше швидко розклався б, — каже киянин Олександр Вольнов, 23 роки.
У його собаки був рак легенів. Ветеринар радив родині усипити тварину.
— Мама не погодилася. Грей прожив із нами дев'ять років. Був, як член сім'ї, — продовжує Олександр. — Коли пес помер, товариш запропонував закопати на його дачі. Але як відвезти труп за 70 кілометрів від Києва? Таксі брати незручно. Який же водій дозволить перевозити таке в багажнику. Сестра радила запакувати Грея у валізу. Батько матюкався, що тіло засмердить усю квартиру. Погрожував уночі винести на смітник. Я сказав, що паяльною лампою землю грітиму, але яму для собаки навіть у мороз вирию. В інтернеті знайшов бюро, яке займається кремацією. Приїхали, забрали, повернули урну з прахом. Ми висипали його в парку, де Грей любив гуляти.
У столиці немає офіційного кладовища для тварин. Стихійні розкидані по всьому місту. На ділянці на вул. Євгена Сверстюка — кілька десятків могил із пам'ятниками і хрестами. На одному з надгробків надпис: "Спи спокойно, дорогой друг. Помним, любим, скорбим. Мурка (2003–2011)". Висить портрет пухнастої білої кицьки.
— Ходжу сюди щомісяця. Беру жменьку корму, у тарілочку наливаю молока. Хотіла поховати кота в Голосіївському парку. Але нарвалася на поліцію. Ледь утекла, щоб штраф не платити, — розповідає 64-річна Ольга Павлюк. Навідується до могили кота Себастьяна. Місце обгороджене й засаджене чорнобривцями.
На пам'ятнику з білого мармуру — портрет боксера Келлі. Вигравіювані дати його народження і смерті. Ззаду на надгробку — відбиток лапи.
— Хороша сучечка була в моєї сусідки баби Томи. Вона тут щороку квіточки садить. Півпенсії віддала за труну. Плакала за собакою більше, ніж за чоловіком. Бо той все життя пив і бився. А пес хазяйці тапочки до ліжка підносив. Під час прогулянки нікому не дозволяв підійти до неї ближче, як на метр.
Офіційне кладовище та крематорій для тварин мали відкрити на Троєщині. Навіть виділили для цього землю.
2003-го почали будівництво, але за чотири роки припинили. Вартість робіт тоді оцінювали в 27 млн грн. Половину суми вже витратили. Зробили під'їзну дорогу до кладовища, стоянку для автомобілів, підвели газ. Частково готове адміністративне приміщення та зала для прощання.
— Ніхто не хоче виділяти на це гроші. Мільйон гривень треба тільки на будівництво кремаційного цеху, — говорить киянка Іванна Середа, 32 роки. — Набагато вигідніше відкрити платну стоянку чи мийку з заправкою.
Собак кремують за 1200 гривень
Котів і собак у столиці більше 2 млн. Щодня помирає понад 100. Послуги з поховання чи кремації тварин надають кілька фірм.
— Кто-то должен заниматься утилизацией животных. Кремация — самый приемлемый способ погребения в условиях городской жизни, — каже 42-річна Світлана Забожчук, власниця ритуального бюро для тварин у Києві. — Загальна кремація, коли спалюємо одразу кількох котів і собак, коштує від 200 гривень. Якщо хочете забрати прах із собою, доведеться заплатити вдвічі більше. Вартість залежить від ваги трупа.
Кремація пса вагою понад 50 кг обійдеться у 800 грн. Урну можна купити за 100–400 грн. Для поховання в землю в бюро пропонують труну. Найдешевші — від 250 грн.
— Якщо тварину закопуємо, прошу не ставити на могилах хрестів. Церква це забороняє, — говорить Світлана.
— Бачила чоловіків, які плачуть біля домовини. Одному собака врятувала життя. Випив і заснув із включеним телевізором. Замкнула проводка. Вогонь перекинувся на шпалери та штори. Пес вискочив на ліжко, почав облизувати господарю лице. Розбудив.
Рідко привозять папуг, морських свинок і кроликів. Їх ховають самотужки у дворі чи парку.
3 
1
Коментарі