"Під Іловайськом загинуло близько тисячі. Говорити про 108 — це знущання"

 

Полтавець 25-річний Юліан Матвійчук із добровольчого полку "Азов" брав участь у штурмі Іловайська на Донеччині. "Азов" встиг ви­йти звідти до захоплення міста російськими військовими. Під час штурму провів там дві доби. На очах чоловіка загинули троє побратимів. Каже, досі сниться, як вони помирають.

— Моє військове життя розділилося на два етапи: до Іловайська та після. До тих подій всі ще вірили в антитерористичну операцію. Але коли росіяни нахабно прийшли, нам розвиднілося — це війна. Іловайськ — найстрашніше, що було в моєму житті. Ми тричі намагалися його взяти. Під час першого штурму загинув Микола Березовий (чоловік журналістки, радника міністра внутрішніх справ Тетяни Чорновол. — "ГПУ"). Нас обстріляли в полі. Він лежав на траві і стікав кров'ю. Пам'ятаю його бліде обличчя, коли принесли в укриття. Намагалися залатати дірку в нозі, та було пізно. Тільки шепотів: "Нога, нога".

Коли потрапили в місто, на моїх очах товариш стрибнув на гранату — так урятував решту. Ще одному прострелили око. Спогади про це весь час лізуть у голову.

Дуже важко після того пекла залишитися собою. Багато хлопців заговорили, що своє майбутнє уявляють у ролі найманців.

18 серпня українські військові увійшли в Іловайськ — стратегічно важливе місто. Контроль над ним дозволив би заблокувати сепаратистів у Донецьку. 23–24 серпня на територію України зайшли регулярні російські війська. Українські сили опинилися в оточенні. Терористи заявили, що готові випустити їх. Коли військові почали колонами виходити з міста, їх розстріляли. За даними Міноборони, під Іловайськом загинули 108 українських бійців, сотні отримали поранення чи були захоплені в полон.

— Насправді там загинуло близько тисячі. Говорити про 108 загиблих — це знущання, — вважає 54-річний Андрій Сенченко, голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради попереднього скликання з розслідування подій під Іловайськом.

— До трагедії призвели неадекватні дії тодішнього міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генштабу Віктора Муженка. Міністр був зайнятий постійними рапортами президенту — то про взяття Савур-Могили, то про прапор, який піднято над черговою сільрадою. Уникнути трагедії можна було, якби військові керівники відреагували на інформацію про вторгнення російських військ. Необхідно було або виводити частини з Іловайська, поки кільце оточення не стало щільним. Або негайно розблокувати місто, посиливши угруповання. Та керівництво АТО лише дезінформувало частини в оточенні про швидку підмогу. Спроба прорвати блокаду була запізною. Українські сили зазнали великих втрат, чисельність яких в Міноборони і Генштабі приховують.

×