— Ось тут, на цю землю впав літак. Це місце загибелі, полите кров'ю і слізьми, — каже Стефан Козак, 61 рік, голова громадської організації "Скнилівська трагедія". У вівторок по обіді йдемо з ним до пам'ятника загиблим на Скнилівському летовищі біля Львова.
27 липня 2002 року під час авіашоу на натовп глядачів упав літак Су-27. Убив 77 і поранив понад 100 людей. Стефан Козак втратив тоді 24-річного сина Григорія. Через рік на місці трагедії за кошти обласної ради та людські пожертви встановили меморіал. Тепер через реконструкцію аеропорту до Євро-2012 його планують перенести в інше місце. Куди саме — ще не вирішили.
— Моєї позиції не питав ніхто — ні в міськраді, ні директори, які Євро займаються, — каже Козак. — Та я й не маю права давати відповідь за всіх потерпілих. Хтось за, хто проти, — знизує плечима.
Територія аеродрому під охороною військової частини. Стефан Козак показує охоронцям свою візитку. Через 10 хв. нас пускають. Звідти до пам'ятника — близько кілометра.
Центральний бронзовий монумент — у вигляді зірки. Її 14 кутів у формі крил. Посеред зірки — обличчя сімох херувимів. Навколо пам'ятного знаку — символічні 77 гранітних плит із ромбоподібними надгробками. На плитах — іменами й прізвища загиблих. На частині з них — гранітні фотографії різної форми.
— Я з самого початку був проти фотографій і навіть надписів із прізвищами на плитах, — продовжує Стефан Козак. — Фото всі різні, порушують цілісність пам'ятника. Зараз ним опікується старшого віку офіцер із прилеглої військової частини, прибирає, витирає. Він втратив тут дочку та дружину. Родичі інших загиблих усе рідше приходять. Як не як, тут місце незручне. Он пересувний бетонний завод розгорнув діяльність, — показує на купи цементу за 30 м. — Усі надгробки тепер цементним порохом укриті.
Щосуботи потерпілі збираються в каплиці Всіх Святих українського народу жертв Скнилівської трагедії. Вона перед в'їздом на летовище, доступ до неї вільний. Навколо міні-сквер, є лавочки. Ліворуч — невелика заасфальтована територія, яку використовують для автомобільної стоянки.
— Хіба отут можна було б поставити пам'ятні знаки. Проситиму ще в мерії землю для будівництва екуменічної церкви. Загиблі були людьми різних конфесій, — каже Козак. — Але чи дослухається влада? Всі ці дев'ять років я завалюю чиновників листами з проханням назвати якусь львівську вулицю вулицею Пам'яті. Пропонував Авіаційну, поблизу аеродрому. Та ніхто не слухає. Коли при владі був Буняк (Любомир Буняк був на посаді мера Львова, коли сталася аварія. — "ГПУ"), то навіть на молебні в річницю трагедії нікого з мерії не було. Видно, відчували свою вину.
Із 24 серпня в нас по плану другий етап реконструкції аеропорту до чемпіонату Євро-2012. Заява про перенесення пам'ятника жертвам уже давно на розгляді в міській і обласній радах. Якщо депутати приймуть таке рішення, узгодять його із родичами загиблих під час катастрофи, ми перенесемо пам'ятник ближче до каплички. Технічно це займе один-два дні, — каже Микола Магасевич, 33 роки, директор із розвитку Львівського аеропорту "Західінформпроекту".
1 
1
Коментарі