Ексклюзиви
Пʼятниця, 22 червня 2012 07:45

Німці вперше побачили живих свиней

Із німцем 44-річним Френком Аккерманом знайомимося у кемпінгу "Бухта вікінгів". Це за 25 км від Львова. Він приїхав на чемпіонат із сином 15-річним Яніхом та його другом Девідом, 16 років. У середу зранку запрошую їх з'їздити в село — спробувати традиційні страви, подивитися господарку.

— Ні, я не маю часу. Ми на футбол приїхали, — відказує Френк. Сидить у розкладному кріслі під сонцем. Він у червоній футболці й темних шортах. — Але знаєте, — раптом схоплюється, — допоможіть мені, і я погоджуся на вашу пропозицію.

Він проїхав з Німеччини до Львова без документів. Його дружина поштою надіслала водійські права. Френку треба знайти офіс фірми, де їх забрати.

— Дорогою в Україну мене один раз зупинив німецький поліцейський. Я дав йому 10 євро, щоб він виписав тимчасові права. Чув, що ваші даїшники дуже люблять хабарі та можуть без причини зупинити, підкинути наркотики. В нас таке хіба у фільмах, — сміється.

Німці їдуть синім мінівеном "Опель Зафіра" 2000 року випуску. Сідаю з ними.

— Планували в Україні витратити близько 600 євро, — розповідає Френк. — А лише за місце під намет на території "Бухти" заплатили 1200 євро за дев'ять днів. Це дуже дорого.

Об 11.25 Френк забирає права. Їдемо трасою Львів — Київ. Цікавиться, скільки до села. Кажу, 60 км. Хотів завезти їх у Сокальський район, де живуть мої родичі.

— О, ні, то дуже довго їхати, — відмовляється Френк. Просить показати дорогу назад у "Бухту". П'ять хвилин умовляю його зупинитися в селі неподалік. Повертаємо у село Великий Дорошів Жовківського району.

Біля траси стоїть біґ-борд із рекламою об'єднаної опозиції. На фото — Юлія Тимошенко й Арсеній Яценюк.

— О, це Тимошенко, — тицяє у вікно пальцем Яніх. Він у чорних спортивних штанях "Адідас" і синій футболці. — У нас її поважають. Знаємо, що вона за правду боролася, демократію хотіла зробити в Україні. А через вашого президента зараз у тюрмі. Не розумію, як ви терпите такого президента, що садить у тюрми тих, кого ви любите. Ви ж її любите, правда? Януковича показували по телевізору, коли Україна грала зі Швецією. Він стрибав з радості, й усі у фан-зоні раділи. Треба було свистіти, кричати. Демонстративно вийти всім із фан-зони на знак протесту. Через вашого президента Ангела Меркель (канцлер Німеччини. — "ГПУ") не змогла приїхати на чемпіонат. Янукович — диктатор і бандит.

— Яніх добре каже, — продовжує Френк. — Він ще школяр, але багато дорослих речей розуміє. У нас діти швидко дорослішають. Після школи йдуть на роботу. Працюють, заробляють на навчання, а тоді вступають у вузи. У мене четверо дітей. Окрім Яніха, ще троє синів. Усі школярі. Яніх найстарший, випуститься цього року. Поки що не вирішив, ким буде. Хай іде на роботу, а там життя покаже. Я працюю робітником на заводі з виробництва пружин для автомобілів. Вищої освіти не маю. Заробляю дві тисячі євро на місяць. Дружина теж там, вона в офісі має дві тисячі. Нам вистачає. Яніх, як захоче, теж може туди піти.

О 12.05 приїжджаємо до сільради Великого Дорошева. Це одноповерхова біла будівля.

— Це адміністрація села? — дивуються німці. — А чому така маленька? Наше містечко невелике — на тисячу жителів. Але адміністрація в центрі, у великому приміщенні.

У сільраді сидить голова Володимир Мартин, 51 рік, і секретар Галина Жаровська, 33 роки. Запитую, хто в селі може почастувати німців.

— Ну, Галю, — каже Володимир Мартин секретарці, — бери гостей до себе, бо в мене не прибрано. А я із дому самогоночки привезу. В холодильнику борщ є, теж візьму. Не треба? Маєш суп? І вареники? Ну, ти молодець.

У Великому Дорошеві живуть 850 осіб. Вирощують городину та продають на оптовому львівському ринку Шувар. Чоловік Галини Жаровської 38-річний Лев працює у школі ремонтником. Має трактор, обробляє поле. Діти 15-річний Ігор та Софія, 11 років, навчаються у місцевій школі.

До Жаровських їдемо 5 хв. асфальтованою дорогою і метрів 200 ґрунтовою, посипаною камінцями. Галина просить зупинити біля двоповерхівки на околиці села, поряд із новобудовами. Дім укритий черепицею, фасад утеплений. На подвір'ї — різнокольорова бруківка, стовпці для огорожі виклали камінням.

— Гарні у вас в селі хати, дорогі, — говорить Девід. — У нас в місті подібні є, але не у всіх.

— Ми теж живемо у двоповерховому будинку, але меншому, — каже Френк. — Він із конструкцій з пінопласту і дерева. Скромно виглядає. Вікна у вас дерев'яні? У нас пластикові.

У дворі бігає рудий пес. Німці беруть його на руки по черзі, гладять. Галина пропонує подивитися господарство. Веде до кліток із кролями. Тримає їх близько 20.

— У нас теж є кролі, але декоративні. Ми їх не їмо, — Френк зазирає крізь сітку у клітку. — Кролів у нас їли колись дуже давно. Зараз їх тримають лише для втіхи.

Поряд стоїть дерев'яний туалет, хоч у будинку є вигоди. Господарі користуються ним, коли пораються по господарству.

— Що це? Туалет? — перепитують підлітки. — А як він працює? Там є вода? Він як біотуалет, тільки дерев'яний?

— У нас років 60 тому теж такі були, — каже їм Френк.

Німці підходять до споруди не ближче ніж за 5 м.

Господиня виносить із гаража пилку, сокиру, молоток та інші інструменти. Запитує німців, чи знають, що це.

— Знаю, — усміхається Френк. Бере пилку й імітує роботу. — А це сокира. Нею дрова рубають. У мого знайомого схожа є, він будівельник. А це що? — показує на сапку. — Бур'ян полоти? Ви біля хати вирощуєте овочі? А я думаю, що тут таке росте, — дивиться на грядки з картоплею, цибулею. — У нас вдома на землі газон. Картоплю можна у магазині купити. І всі інші овочі також. Ви ж в адміністрацію на роботу ходите, для чого вам господарка? — питає Галину. — Після роботи треба відпочивати. Я у вільний час люблю побігати — 5-10 кілометрів. З дітьми у футбол граю. Дружина захоплюється фото. Має цілий альбом портретів.

— У нас в Україні такі зарплати, що без господарки лишимося голодні, — усміхається Галина.

Веде за город до вольєра для 20 в'єтнамських свиней. Вони розміром із двомісячне котеня. Одне у дірку вибігає. Ловлю його і пропоную Яніху потримати. Він хитає головою, відходить.

— У нас прості люди не тримають тварин. Певно, років 20-30. Хіба фермери. Я вперше бачу живих свиней, — Френк дістає фотоапарат.

Заходимо в будинок. На кухні стінка, сучасна техніка. Приміщення ділить навпіл барна стійка. Галина ставить на стіл вареники з картоплею, квасолевий суп, сало з м'ясом, бутерброди з огірком та ковбасою.

Голова приносить самогонку у двох пляшках з-під горілки. Гості нюхають, крутять носами. Френк дозволяє спробувати хлопцям. Володимир Мартин наливає всім по 20 г. Цокаються.

— Хороша, в горлі гріє, але не пече, — Френк допиває. — А це теж алкоголь місцевий? — показує на компот з полуниці. Кожну ложку супу запиває компотом.

Девід довго роздивляється сало. Наколює шматок на виделку.

— Та частина, де просто м'ясо, смачна. А біла — не дуже.

Повна миска вареників порожніє за 5 хв.

— У вас дуже смачне і дешеве пиво, — розповідає Френк. — І продукти дешеві. Нам, щоб зварити обід та вечерю, треба 60 євро. А вам — 20. Вдома їмо багато овочів, м'яса. А по суботах усі разом ходимо в ресторан. Стараємося кожного разу в новому місці посидіти, спробувати різні страви. У Львові вчора ходили у ваше кафе в підземелля (ресторан "Криївка". — "ГПУ"). Адміністратор у "Бухті" порадила, казала, дуже популярне. Там познайомилися з українцем. Йому більш як 80 років. Розповідав, що воював, був під Берліном. Але ми уникаємо тем про війну. Знаю, в Україні багато росіян. І що ви не любите їх, бо вони хочуть, щоб усі говорили по-російськи. Українці — гарна нація. Ми, коли їхали в "Бухту", заблукали. Незнайомий чоловік 30 кілометрів супроводжував нас на авто, щоб допомогти виїхати на потрібну дорогу. В Німеччині я такого не бачив.

— А взяли б собі невістку з України? — запитує Галина.

— Дівчата ваші дуже гарні. Але можуть переманити синів до себе, і тоді нам до дітей буде дуже далеко їздити, — усміхається Френк.

Питає хазяйку, чи можна пляшку самогонки взяти як сувенір. Дякує.

— Дуже дивно так жити, як ви, — говорить дорогою в кемпінг. — Витрачаєте гроші на такі великі будинки, дорогі машини. А не можете дозволити собі жити у задоволення.

160

мільйонів гривень заробив Львів з початку футбольного чемпіонату. У дні матчів туристи залишали в місті в середньому по 120 євро. У Львові побували понад 410 тис. уболівальників. На матчі між збірними Німеччини і Данії місто відвідали більше 20 тис. гостей.

 

Зараз ви читаєте новину «Німці вперше побачили живих свиней». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

30

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі