— Червона пика і в картузі, буду коло дверей стояти, — описує себе 64-річний Микола Гарбуз із села Митлашівка Драбівського району Черкащини. Йому та 76-річному Григорієві Гриньку з селища Пальміра Золотоніського району президент Віктор Янукович 6 березня подарував по автомобілю "Богдан-2110". Це "лади-десятки", які за ліцензією російського АвтоВАЗу виготовляє корпорація "Богдан".
Потяг із Черкас зупиняється на станції Драбове-Барятинське. Микола Павлович зустрічає біля дверей вокзалу.
— Пика червона, бо астма, — пояснює, привітавшись. — Зараз ще погода така, ці перепади, то можу й посиніти.
Від станції до села їдемо автомобілем ВАЗ-2106 випуску кінця 1970-х.
— Це зятьова старушка. Новою ще не виїжджаю. На неї треба підкрилки поставити, антикорозійну обробку днища зробити, — тримає кермо порепаними долонями. Їде помалу, оминає ями. — Я на очереді 20 год стояв. Та до послєднього дня про машину не знав. 6 березня нам вручали, а 5-го ввечері дзвонять із совбеза: "Готовся на завтра в Черкаси. За машиною". Не казали, що президент буде.
Віктор Янукович вручив ключі від авто.
— Помню тільки, шо він бажав здоров'я. Як воно все у мене в голові тоді перемішалося, — сміється. — Так хвилювався, аж трусився. А він на мене дивиться і каже: "Не хвилюйтеся".
Микола Гарбуз — ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Має посвідчення №000159, тобто отримав одним із перших.
— Я не жалію за здоров'ям. Такий був обов'язок. Люди он у войну гинули. Я був хімік-дозиметрист. Поїхав на реактор, як почали строїти саркофаг. У мене 39 виїздів на четвертий блок і 32 — на Розсоху, це могильник техніки. Перші кругом проходили, радіацію міряли. Скільки набирали, не знаю. Нам писали 4,998, а допустима норма — 5. 1990-го я вже начав хекать. Тоді погнало ґулями, і ліг в онкологічну лікарню. З початку 1990-х не працював. Думали, що я й..., — махає рукою.
Сигналить чоловікові, який іде узбіччям. Той у відповідь підіймає руку, вітається.
— 1991-го мене в онкоінституті різали. Потім із язвою лежав у Шалімова, гепатит десь у лікарнях підхватив. Щас два раза в год у Черкасах лежу. З тих, хто разом зі мною призивалися, Гриша Орел самий перший пішов. Тоді Гриша Шаповал, Гриша Хамло, Вітя Кива, — зітхає. — Живих залишилася половина групи. Та й то — один паралізований, у другого рак.
Хата Гарбузів край села. Поряд будинок дочки. У Миколи Павловича двоє внуків. Дівчина навчається в Харкові в медичному інституті, хлопець — у Прилуках Чернігівської області в педучилищі на відділенні фізичного виховання.
Нова машина стоїть у гаражі. Микола Павлович заводить її, 3 хв. прогріває. Виїжджає у двір. Сріблястий автомобіль без номерів.
— Не встиг повісити. Зареєстрували вже її на цій неділі, — говорить дружина Тетяна Панасівна, 62 роки. — Дуже для нас ловка. Ми її зроду самі не купили б. Спасіба, шо дали. Здоров'я поклав за неї.
— Раніше "запорожці" давали, "таврії", "славути", а ця ж, канєшно, краща. "Жигуль". Кузов і всьо — "жигуль"-"десятка", тільки зібрана в Черкасах на "Богдані". Тепло, не шумно. За 14 секунд розганяється до сотні.
— Ганяєте? — питаю.
— Півсоюзу об'їздив і ніде й курки не задавив, — відповідає з усмішкою.
Микола Павлович до аварії на ЧАЕС працював шофером, потім — трактористом. Пізніше — помічником бригадира тракторної бригади.
Нова машина проїхала 210 км. Салон найпростішої комплектації. Двигун інжекторний об'ємом 1,6 л. Така автівка коштує 72 тис. грн.
— Може, краще б гроші замість неї дали? — запитую.
— Що ж гроші. То хоч пам'ять буде, — відказує Микола Павлович.
На виборах він голосував за Партію регіонів. Отримує 2270 грн пенсії. Значну частину витрачає на ліки.
— Буде здоров'я — їздитиму. Хоть трошки. На базар не їжджу. У нас дорога одна — в лікарні. Мені часто треба, і в баби щитовидки нема.
2 
1
Коментарі
2