— Синові зняли укріплюючий металевий каркас з ноги в листопаді. Уже ходить самостійно. Півтора року тому на нозі мав 12-сантиметрову пухлину — остеосаркому. Цей тип раку з'їдає кістку, тоді ногу ампутують, — розповідає про сина 11-річного Назара Наталія Гнатик, 32 роки, з села Тейсарів Жидачівського району на Львівщині.
У жовтні 2017-го хлопця прооперували у Львові. Уражену частину стегнової кістки витягли з правої ноги, прокип'ятили. Так знищили ракові клітини. Почистили і використали як каркас. З лівої, здорової, ноги взяли малогомілкову кістку і встановили замість ураженої як основну. Судини зшивали під мікроскопом. Закріпили ногу металевим фіксатором, який Назар носив протягом року. Операція тривала 11 годин. Її вперше зробили в Україні без участі закордонних лікарів.
Наталія Гнатик зустрічає нас у провулку, що веде до їхнього будинку. Одягнена у світлі штани і темний светр, має коротку стрижку.
— А вам мій номер у сільраді дали? От же ж. Я спершу взагалі старалася з хати не виходити, щоб не розпитували про дитину. Тепер уже можу говорити, — каже Наталія Вікторівна. Запрошує до хати.
— Із того вікна кімнати Назар впав перед тим, як виявили рак. Грався з братами. Старший Вітя пхнув його в плечі, і цей вистрибнув. Тут невисоко — метрів два може, — розповідає жінка.
— Слава Ісусу Христу! — вітається 11-річний Назар. Погляд відводить до стіни. Вмощується біля матері на дивані.
— Тижнів за два після того стрибка почав кульгати, нога сильно боліла. Шкіра стала жовтувата. Майже нічого не їв. Я мала погане передчуття. Працювала у нічні зміни, а вдень не могла спати від незрозумілої тривоги, — веде далі Наталія. — У червні позаторік зробили рентген і поїхали до Львова.
Операцію призначили на січень. Пройшов хіміотерапію. Пухлина на неї не реагувала. Тому вирішили оперувати в жовтні, доки хвороба ще не зайшла в зону росту кістки, бо тоді треба було б ампутувати. Йому робили розріз на нозі завдовжки 24 сантиметри.
Назар показує на правій нозі біля коліна поздовжній шрам. Устає і, накульгуючи, біжить кімнатою.
— Син, як відійшов від наркозу після операції, першим ділом сказав: покажіть ноги. Навчився ходити за чотири місяці після операції. Пройшов шість курсів хімії. Я його носила на руках. Потім вставав із милицями і ходунками. Зараз ходить по хаті і трохи гуляє по дворі. Ще цілими днями в комп'ютері сидить, — усміхається жінка.
— Хочу стати ютюбером (людина, що знімає та публікує відеоролики. — ГПУ). Дивлюся ролики блогерів про комп'ютерні ігри. Хочу вже до школи, — каже Назар.
До хати заходить класний керівник хлопця, вчителька інформатики і трудового навчання 37-річна Надія Площанська. Назар вмикає комп'ютер і завантажує програму "Скетч" — для роботи із зображеннями.
— У Назара індивідуальне навчання. На тиждень має вісім годин, які розподілені на всі предмети. Щодня приходить якийсь учитель, — каже Надія Петрівна. — Раз на місяць маємо інформатику.
Йому важко дається навчання, переніс серйозне лікування і багато пропустив. Не ходив до школи, бо діти там активні, бігають, штовхаються. Та й інфекційні захворювання швидко передаються, а для Назара це небезпечно. Вирішили з мамою, що з вересня вже піде до школи у шостий клас.
Наталія Гнатик запрошує до іншої кімнати на каву. Назар залишається на урок.
— Отак ми бігли кудись постійно. Робота, дім. Мало відпочивали. А як дитина захворіла, з чоловіком усе кинули, аби врятувати. Роботу лишила на більш як півроку. На лікування витратили понад сто тисяч гривень, — пригадує мати.
— Тепер уже так не поспішаємо. Живемо кожним днем. Раз на три місяці возимо сина на обстеження. Якщо за п'ять років не буде рецидиву, то маємо шанс. Раніше був найнижчим за однолітків, може, через погані клітини в організмі. За рік виріс, змужнів і набрав вагу. Літом поїдемо на відпочинок у гори. Хоче знову навчитися їздити на велосипеді.
У родині Гнатиків, крім Назара, ще двоє синів — 14-річний Віктор і 8-річний Станіслав. Мати працює тістомісом у пекарні сусіднього села. Батько 41-річний Олег Іванович — будівельник.
Зробили три подібні операції
— За рік у Західноукраїнському медичному дитячому центрі виявляємо два-три випадки остеосаркоми. Це агресивний тип пухлини. Вдається одужати 40–50 відсоткам хворих, — пояснює телефоном хірург-ортопед 43-річний Богдан Романишин. Виконував операцію в команді з Олександром Щуровським, Ігорем Киричуком та анестезіологом Романом Собком.
— Операції із заміщенням ураженої кістки малогомілковою виконували й раніше. Але кістки на руці не потребують додаткового зміцнення. А для ноги цієї кістки було недостатньо. Тепер малогомілкова і стара кістка, з якої видалили пухлину, з часом зростуться у єдину, міцнішу.
— Найсучасніший, найдорожчий протез не можна порівняти з можливістю ходити своїми ногами. А хлопцеві було тільки дев'ять. Його травма могла бути поштовхом до хвороби, — пояснює хірург-ортопед 55-річний Олександр Щуровський. Він запропонував методику використання ураженої кістки як каркасу. Про неї дізнався на міжнародній конференції в Іспанії.
Після Назара подібні операції зробили ще двом пацієнтам — хлопцеві з таким самим діагнозом та дівчинці, в якої саркома зруйнувала плечову кістку правиці.












Коментарі