— Позаторік тут не було місця від квітів і лампадок. Сьогодні майже ніхто не купує, — каже 60-річна Катерина Василівна. Продає квіти й лампадки біля виходу зі станції метро Хрещатик у Києві. 20 лютого в Україні вшановують Героїв Небесної сотні — 18–20 лютого 2014‑го силовики розстріляли в центрі столиці 100 учасників протесту.
Офіційні заходи починаються зранку. З колонок лунає пісня "Пливе кача". О 8:00 квіти на вул. Інститутській кладуть президент Петро Порошенко з дружиною Мариною. У цей момент поліцейські перекривають усі проходи на вулиці.
О 10:00 до портретів загиблих приносять квіти прем'єр-міністр Володимир Гройсман і голова Верховної Ради Андрій Парубій. Перехожі оточують їх, свистять, кричать: "Ганьба!" Запитують, коли покарають винних у розстрілах. Троє чоловіків намагаються прорватися до Гройсмана, їх перехоплюють охоронці.
— Це прояв абсолютного безкультур'я. Якщо в людини є питання, вона може підійти до мене й поставити його, — каже Гройсман.
Разом із Парубієм швидко йдуть до Михайлівського собору — там починається молебень за загиблими.
Опівдні два десятки чоловіків і жінок вішають на деревах на Інститутській білих паперових янголів.
— На акцію прийшли люди, пов'язані не політичними амбіціями, а пам'яттю. У такі дні вони мають бути разом, — каже співачка 47-річна Анжеліка Рудницька.
На вул. Інститутську піднімаються семеро священиків. Запрошують усіх на освячення місця майбутнього музею-меморіалу Революції гідності. Його зведуть навпроти виходу з метро Хрещатик. На час молитви "Пливе кача" стихає.
— Маємо зробити Україну такою, якою її хотіли бачити наші герої. А меморіал нагадуватиме нам про те, що відбулося, — каже 48-річний Володимир Голоднюк, батько загиблого Героя Небесної сотні Устима Голоднюка.
— Тільки після Майдану ми стали почуватися людьми. Відчули себе нацією, яка може здолати всіх. Справжня незалежність почалася 2014 року. До того були тільки розмови, — каже Володимир Ворон, приїхав до Києва із Хмельницького.
Сумчанин 45-річний Валерій Дулька четвертий рік буває 20 лютого на майдані Незалежності. Тут загинув його друг Олексій Братушка.
— Вирушили в Київ у січні, як усе почалося на вулиці Грушевського. Були до 10 лютого і повернулися. 18-го Олексій поїхав сам — я лежав у лікарні з пневмонією. По телефону обіцяв мені повернутися за два дні. Обіцянку виконав — через два дні його привезли в труні. Я приїхав подякувати всім цим хлопцям, — Валерій Дулька показує на портрети загиблих і витирає рукавом сльози.
3 
1
Коментарі