У понеділок ідемо з молодшою донькою до стоматолога в дитячу поліклініку Черкас. Треба вирвати молочний зуб, що хилитається. 9-річна Світланка лікаря не боїться зовсім: доки сплачую 2 грн за процедуру, відчиняє двері до кабінету. Ще за мить шмигає всередину. Пару хвилин напружено чекаю. Двері так само тихо відчиняються, і звідти виходить моє усміхнене дитя. Притримує рукою вату.
— Тату, якби ти знав, як цей дядько гарно зуби рве. Я й не відчула болю, — усміхається.
Швидко кидаю погляд на табличку над дверима. Від побаченого ледь стримую сміх: "Вас приймає лікар Беззубенко".
Дорогою додому тішуся від думки, що хоч один із нас знайшов своє місце в житті. Решта займається не своєю справою або носить не те прізвище. Президент мав би зватися Скоробагатько, а він чомусь Янукович. Прем'єр-міністру замість Азаров підійшло би прізвище Красномовець або Поліглотченко. Якщо взяти весь склад Кабінету Міністрів, то на посаді втрималися б хіба що Табачник з Арбузовим. Та й тих варто послати на легкий труд — піднімати сільське господарство.
1 
1
Коментарі
1