— Трава є? — кароокий високий хлопець у камуфляжі з синьо-жовтим шевроном простягає руку до сумки.
Перетинаю блокпост "Курахове" 9 червня о 6:00. Із Києва виїхали о 17.00. Світає. Чоловік перевіряє речі й відправляє всіх до білої будки, де збирають паспорти. Вкладають у них папірець із датою. Сідаємо в автобус і проїжджаємо 200 м. На виході військовий збирає папірці. Виходимо й шукаємо автобус до Донецька. Назустріч — кілометрова черга машин у три ряди. Люди ідуть між ними, заважають проїзду. Ліворуч — посадка, праворуч — терикони й макове поле. За 10 хв. з боку посадки тричі лунають вибухи артилерії. Ніхто не зважає.
— На Донецк! — кричить водій біля старого біло-коричневого буса. Забирає всіх пасажирів нашого автобуса. О 6:45 рушаємо.
За 10 хв. перетинаємо блокпост ДНР. Водій привітно махає чоловікам років 20 у камуфляжі. Не зупиняємося. Ще за 10 хв. стаємо на другому блокпосту. В автобус заходить повний бойовик у формі без шевронів. Пасажирів дев'ятеро, троє — чоловіки понад 60 років.
— Ясно, счастливого пути, — виходить.
— Спасибо, мальчики! — каже вслід темноволоса жінка. Кучері зібрала рожевою заколкою.
О 7:25 заїжджаємо до Донецька. На блокпосту не зупиняють.
— Они меня все знают, — пояснює водій.
Виходжу в мікрорайоні Мирний. На тролейбусній зупинці — черга.
— Опять вовремя не ходят. Никакого порядка. И это в час пик, — обурюється літня жінка. У сивому волоссі має фіолетове пасмо.
Сідаю у маршрутку №17. Людей набивається вщерть. Проїзд коштує 6 руб. — 2 грн.
Зупиняюся у знайомої 58-річної Лідії Іванишиної. Із чоловіком працюють на заводі "Норд", що збирає холодильники. П'ємо чай на кухні.
— В соседнем доме ополченец напился и гранату подорвал. Сам погиб и с ним две женщины. А под нами семья живет. У них там три мужика — и все в ополчении. Теперь переживаем, — Лідія надкушує цукерку "Корівка" виробництва"Рошен". Купила їх у Донецьку.
— Эти ополченцы — постоянно пьяные и наркоманы. Я бы сам их расстрелял, — 66-річний Сергій, чоловік Лідії, підкурює цигарку "ДонТабак".
Клацає пультом між телеканалами "Новороссия ТВ", "Оплот", "Оплот-2". На всіх російські експерти дискутують про Надію Савченко.
— У кого спутник есть, даже украинские ловит, — жінка допиває чай.
— Почему ваш будущий президент (має на увазі Надію Савченко. — ГПУ) разувается в Верховной Раде? Должен быть этикет, — Сергій знову закурює.
— Мы голосовали в 2014-м за Захарченко. Лишь бы не за Порошенко, — Лідія йде мити посуд.
Наступною виступає жінка — "народний депутат ДНР".
— Я голос Дамбаса, — вимовляє чітко.
Господар обурено вимикає телевізор.
О 14:00 сідаю у тролейбус №17. Проїзд — 3 руб. Їду до центрального парку ім. Щербакова. Дорогою звертаю увагу на плакат із дівчинкою: "Папа, когда-нибудь тебя спросят, где ты был, когда разрушали наш город?" — і нижче телефон "Военного комиссариата ДНР".
У парку люди сидять у кафе, гуляють, їдять морозиво. Між акуратних клумб троянд працюють фонтани. 9-класники святкують випускний. На сцені — реклама мобільного оператора ДНР — "Фенікс". Наречені роблять селфі (фотографуються на мобільний телефон. — ГПУ) на тлі фонтану. Фата відлітає у воду, дівчина сміється. На березі Кальміуса біля мосту працює прокат човнів. На одному бойовик катає дівчину. Вона знімає його на відео. Махають людям на березі.
На бульварі Пушкіна — центральній алеї Донецька з лавами та фонтанами де-не-де проїздять підлітки велосипедами. Метрів за 50 написано "Вільний wi-fi", але сигналу немає. На перехресті біля 2-поверхівки — натовп бойовиків. Попереду двоє чоловіків у синіх брюках, кепках і сорочках. На них напис: "Полиция ДНР". Один — із пістолетом на поясі.
— Похожи на новую полицию на Украине, — закурює білявка в жовтому сарафані на лавці.
— Интересно, взятки так же берут? — її руда подруга робить ковток "Пепсі".
Площа навколо колишньої облдержадміністрації — порожня. На будівлі білою фарбою вивели "Россия" і прикріпили прапори ДНР і Російської Федерації. По периметру ходить чоловік з автоматом. На стіні адміністрації — написи білою фарбою: "Стоим Россия в. ч. 62", "Донбасс, ребята пролили кровь за вас", "Референдум 11 мая".
Молодик у камуфляжі замикає на ключ двері Художнього музею. На склі — вивіски "Выставка "Непокоренный Донбасс" та "6–12 июня неделя русского языка".
Прямую до площі Леніна. Праворуч алеї — серце з написом "Я люблю Россию", ліворуч таке саме — "Я люблю ДНР". Біля другого черга охочих сфотографуватися. Пам'ятник Ленінові (27 січня при спробі підірвати його невідомі пошкодили постамент. — ГПУ) охороняють двоє бойовиків з автоматами. Один їсть морозиво. На площі безлюдно. На лавках відпочивають здебільшого бойовики у формі. Раніше тут були зграї голубів і гралися діти.
Спускаюся на Набережну. Усі лавки зайняті. Дехто ховає пляшки з пивом. Сідаю на траву біля води. Праворуч вмощуються двоє юнаків. П'ють пиво й курять. Один наспівує під гітару пісні групи "Любе". За 5 хв. з'являються двоє "поліцейських". Один відводить гітариста вбік і вказує на пиво. Той риється в кишенях, дістає копійки. Поліцейський хитає головою. Усі четверо йдуть.
О 19:00 зі стадіону "Донбас Арена" виходять люди з пакетами. На склі напис: "Гуманитарный фонд Рината Ахметова". Перемовляються, що якість гуманітарки погіршилася.
— Надо бежать, на маршрутку не успеем, — прискорює крок чорнява дівчина років 16.
— Я вчера после восьми пыталась уехать. Думала, пешком пойду, — наздоганяє її інша з русою косою.
З пагорба видно терикони, річку Кальміус, дороги. Усе чисте, лише лавки не пофарбовані. Піднімаюся проспектом Миру до вул. Університетської. Там — парк кованих фігур. Людей небагато. З магазину виходять двоє бойовиків у формі.
— Девушка, подвезти? — один відпиває кефір із пакета.
— На чем?
— На танке, — сміється другий і закурює.
— Так отвели же. И так дороги разбили своей техникой.
— Мы уже отремонтировали, — чоловіки йдуть до парку.
Асфальт має вигляд як новий. Півроку тому був розбитий гусеницями танків.
Встигаю сісти у потрібний тролейбус. Їду повз кінотеатр "Зірочка". Працює, на афішах — фільм із Томом Хенксом.
Наступні три дні після 01:00 чути постріли та артилерію за містом з боку Курахового.
У неділю о третій виїжджаю з Донецька. До Слов'янська перевізники просять 450 грн. Диспетчер каже, що у водіїв — зелений коридор. Забирають із дому. Заборона виходити на вулицю з 23:00 до 6:00 їх не стосується.
У синьому "Рено" нас п'ятеро разом із водієм 40-річним Максимом. Приїздимо на блокпост "Курахове". У темряві водій підходить до одного з бойовиків. Щось виносить із багажника. Говорять хвилини зо дві й ми їдемо.
— Сколько вы им платите? — цікавлюся в Максима.
— Деньгами не берут уже. Платим натурой. Но договориться можно со всеми. Вот ребята сегодня попросили окрошку.
Три години стоїмо в полі. О 6:00 відкривають український пропускний пункт. Перед нами — черга з 10 машин. За годину стоїмо на блокпосту. Військові з шевронами фіскальної служби збирають паспорти. Водій відкриває багажник. Військовий киває, не дивлячись. О 7:30 виїздимо.
— Укропы бабки тоже не берут, — каже водій. — Говорят, проверки у них сильные. Возим им еду или что попросят. Сотрудничаем, короче, со всеми дырами.
У Покровську (колишньому Красноармійську. — ГПУ) мене пересаджують у білий"Фіат".
— В Крым поеду летом, — каже 33-річний водій Станіслав дорогою до Слов'янська.
Їдемо маковими полями й степами. Станіслав — із Донецька, живе в районі заводу "Топаз". Там постійно обстрілюють. Помічає мій плетений браслет.
— О, какой красивый. Надо ребятам привезти, лежат на складе в Макеевке, поеду забирать. А у тебя откуда?
— От друга из Нацгвардии, Всю войну прошел.
— Нац… че? А-а-а, ясно, — залишок дороги долаємо мовчки.
"Не получится жить отдельно — попросимся назад"
11 червня на набережній Кальміуса під мостом сидять дві жінки.
— Вчера укропы били по "Спартаку", — каже з коротким сивим волоссям, років 50. — Девочка 2-летняя ранена.
— С**и, — закурює інша того ж віку, у червоному сарафані. — По кому они там стреляют? Та как и наши. У мужа племянник под Горловкой. Говорит, когда военные получают зарплату, стреляют с обеих сторон. В окопах по одному-два трупа собирает.
— Неужели нельзя договориться? Почему Украина не может дать нам шанс пожить отдельно? Не получится — попросимся назад.
— Надо вешать всех олигархов. И того же Ахметова. Не пускать их сюда. В Украине поменять власть и показать, что с ней хорошо. Тогда Донецк посмотрит и вернется.
— Мы — единый народ. Хорошие и плохие есть с обеих сторон, — недопалок летить у воду.
2 
1
Коментарі