— На просфорне нужно псалтырь читать. Но мы здесь все автолюбители — говорим о машинах, о политике. Обсуждали грипп. Интересно, это серьезная болезнь или политическая истерия? — випускник духовної семінарії Костянтин Ярмош виходить на поріг пекарні при Свято-Троїцькому Йонівському чоловічому монастирі. Це біля ботанічного саду ім. Гришка в Києві.
Із ним у пекарні працюють семеро прихожан. Слухають проповідь по місцевому радіо. Двері замикають зсередини на ключ.
— Дивіться, на градуснику 41 градус. Часом до 46 доходить, — витирає піт із лоба 28-річний Віталій Самітовський. Він автослюсар, сьогодні наглядає за випічкою. — Пекарі міняються, бо тут гаряче.
— Тут усі з вищою освітою — двоє випускників політехнічного, один із театрального, грав у театрі руської драми, — каже Костянтин. — 13 листопада святкували Спиридона і Никодима — це проскурники печерські, наше професійне свято. Навіть з матушками у Зимненському монастирі біля Володимира-Волинського пекли разом.
Проскурки випікають двічі-тричі на тиждень, у дві зміни. Одна триває 2,5 год. 28 листопада починається Різдвяний піст — змін побільшає до п"яти. Раз на тиждень замішують тісто на великі проскури для служб. У вівторок і п"ятницю печуть картопляно-цибулевий, гірчичний і фруктовий хліби, булки з корицею і маком, кекси.
— Вообще-то, женщинам сюда входить не положено, — потирає за вухом працівник пекарні Богдан Дорошенко, 26 років. Проскурнею 10 років керує його брат, отець Давид.
Біля дверей два пластикові мішки з проскурками, спеченими в першу зміну. Випічка ще тепла і м"яка. Костянтин Ярмош пропонує пригоститися.
— Треба перехреститися?
— Ні, вони ще не освячені, це просто булочка. Воду для тіста беремо не святу, а з-під крана. Бо якщо браковані вийдуть — не піднімуться або кривенькі, кришимо курочкам. Самі до супу їмо.
На стіні ікона Богородиці. Біля неї — роздруковані молитви. Перед зміною проскурники моляться 15 хв. Читають "Царю Небесному" і молитву до роботи.
— У Спасителя дві природи, людська і божественна. Тому проскурка складається з двох частин — низу і верху. Низ трохи товщий, — пояснює Богдан Дорошенко. — Борошно тільки вищого сорту. За день використовують 90-кілограмовий мішок. Його вистачає на три тисячі проскурок. У кожному монастирі печуть з одних і тих же складників. Правда, дехто не солить. Але всі на смак інші. Я свої проскурки за смаком упізнаю.
На стіні старі радянські листівки: "Выполним план великих работ!", "Ночь работе не помеха".
Кружечки з тіста вирізають на дубовому столі. 37-річний Олександр Виговський робить відбитки на них металевими печатками. На одній — ім"я Діви Марії, на іншій — хрест. На свята печуть проскурки з ликом святого Йони.
— Працював у банку, робота з цифрами складна і відповідальна. Пішов звідти, — Виговський єдиний з усіх говорить українською. Навчається заочно в духовній семінарії. — Тут фізично важко, але легше виправити помилку. Удома на кухню не лізу, це справа дружини. Діти в садку хваляться, що тато проскурки пече. Приношу їм, бо вдома такого не випечеш.
Під великим плакатом "В пору рабочую пашут и ночью" двоє пекарів збризкують кружечки тіста водою з пульверизаторів. Місиво швидко проколюють шилом із чотирма шпильками. Чути цокання.
— Це така пробивачка, — каже Дорошенко. — Щоб дві половинки зріднилися і проскурку не розірвало.
Віталій Самітовський заглядає в піч.
— Посторонись, — надягає рукавиці й дістає звідти бляху. Випічку висипає на широкий стіл, накриває тканиною. Вона лежатиме годину. — Тут збоїв не буває. Якось проводка загорілася, то самі потушили. Хіба що раз довелося терміново їхати зі своїми продуктами в чужий монастир, у нас електрики не було.
У церкві проскурка коштує гривню. Хліб продають по 6 грн, булки — по 5.
— Люди в ботанічному саду гуляють, чують запах і йдуть до нас, — каже послушниця Ганна, 53 роки. Вона продає свічки і хрестики в церковній крамниці. — А хто вже знає, то спеціально сюди їдуть.
1 
1
Коментарі