"Приїжджайте скоріше! Щось трапилося! Тут хтось біля ставка кличе на допомогу", — о третій годині ночі минулого вівторка почули у Гніванському міському відділенні міліції на Вінниччині. Телефонувала жителька села Селище, за 6 км від Гнівані.
Слідчо-оперативна група у складі 23-річного Олександра Григор"єва та на рік молодшого Богдана Цимбалюка виїхала на місце пригоди.
— Той ставок у центрі села. Як тільки під"їхали до греблі, почули такі істеричеські крики, що не знали, що й думати, — розповідають міліціонери. — Нам же не розказали, що трапилося. Понятія не мали, на який випадок їдемо. Темінь, фонаріком підсвічуємо, по якихось рибацьких тропах побігли на голос.
Метрів зі 100 пробиралися прибережними чагарниками до потерпілого.
— "Допоможіть! Допоможіть!" перестав кричати тільки тоді, коли побачив нас. Стоїть отако у воді, — прикладає долоню до грудей Олександр Григор"єв. — Метрів за 4 від берега. Тримається за гілки дерева, що якраз схилилося над водою. Кажемо: "Виходьте, тут до берега близько". А він мов закляк. Говорить: "У мене ноги так затекли, що поворухнути ними не можу".
Виявилося, місцевий 66-річний Василь Кудирко вже годину стоїть у воді.
— Ноги так загрузли у намулі, що ні туди ні сюди. Там же його більше, чим води, — згадує. Закурює чергову цигарку. — Так, курю багато. 10 років назад померла моя дочка. А через рік і жінка з горя Богові душу віддала. Отоді й почав смалити сильно. Як живу цих 10 років, не знаю. Потім ноги почали боліти й опухать. Ходити довго не можу.
Міліціонери почали шукати якихось підручних засобів, щоб витягти потерпілого:
— Поряд ніяких сухих гілок чи палок не було. Почали придивлятися до молодих дерев, які можна було б зламати. Закинули дідові кінець дерева. Він схватився однією рукою, а другою тримається за гілки, що звисають. Єлє вмовили, щоб обома за дрючок узявся. Витягували, як мішок із води. Він хоч і худий, але чогось важкий був. Узагалі-то це робота МНС. Але ж нам було б стидно, якби двоє здорових хлопців викликали ще й бригаду рятувальників.
10 років назад померла моя дочка. А через рік і жінка з горя Богові душу віддала
Василь Кудирко на березі не міг рухатися.
— Йти зможете? — запитуємо. А він тільки головою трусить. Бачимо, був добряче напідпитку. Але вже протрезвів. Узяв його на плечі та й поніс, бо вдвох там не можна пройти. Тягнув метрів 40. А він ще й причитає: "Хлопці, що ж ви робите? Куди мене тащите? Почекайте, я відпочину і додому піду", — розповідає Григор"єв. — Потім уже попід руки його взяли і потягли.
— Зразу завезли в лікарню. Хоч дід і просився додому, але нам по-іншому не можна. Раптом що, були б ми винні. Там його оглянули. Сказали, що дуже вчасно. Ще б трохи, і міг би померти від переохолодження. Зранку 100 відсотків труп виймали б, — додає Цимбалюк.
Василь Дмитрович розказує, що ввечері поїхав велосипедом до магазину по хліб. Там його якісь незнайомці запросили на берег ставка:
— Вони випивали. А я давно вже не п"ю. Посиділи. А тоді, як додому йти, заліз у воду. Вона блищить, думав, то асфальт так відблискує. Ходив так по воді, доки не зрозумів, що не вийду на дорогу, треба берега шукати. Коли побачив берег, то болото так засмоктало ноги — не міг вилізти. Став кликати на допомогу, але ніхто не обзивався. Додому в носках попав, босоножки в ставку остались. Як онук привіз із лікарні, випив дві банки гарячого чаю, невістка намастила якоюсь маззю. Вкрили мене добре. То наче нічого, ходжу.
Григор"єв та Цимбалюк закінчували чергування у вологому одязі:
— Форму знімати не можна. Ми її почистили, взуття помили, але так у мокрому й ходили.
3 
1
Коментарі
1