На сільському кладовищі села Ребедайлівка Кам"янського району Черкащини з квітня 2009-го поховані 23 людей. Трагічною була смерть 19-річного Миколи Римаря. Улітку він із дівчиною плавав човном річкою Тясмин. Човен перекинувся. Дівчина не вміла плавати. Хлопець, як міг, тримав її на руках. На крик збіглися відпочивальники. Першою витягли дівчину. Знесилений Микола каменем пішов на дно.
— Сільським головою Ребедайлівки був колись мій батько, — розказує дорогою до кладовища голова сільради 53-річний Леонід Левіцький. — Як ото пожилі люди, бува, кличуть мене по старій пам"яті Василем Миколайовичем, то відчуваю, що життя прожив недаремно.
Трохи далі від могили Римаря поховані батько й син Тарани.
— Микола Таран прожив 93 роки, у 90 іще корову пас, — каже Левіцький. — Крепкий був дід. А його син Василь на кілька місяців пережив батька. Помер улітку 64-річним. Устиг батькові пам"ятник поставити. Василь погано вимовляв букву "ш". Він усе життя працював шофером. Переробив свого "газона": поставив зіловський мотор. Їхав на Черкаси і попався даїшнику. "У вас, дядьку, колеса зіловські", — каже той. "Ти со, придурок, тут усе зіловське", — розсердився Василь.
Посеред ребедайлівського кладовища могила 36-річної Марини Русіновської. На пам"ятнику написано "Маріна". Була на заробітках в Італії, її збила машина. Труну з тілом доправили літаком. Із чоловіком була розлучена. Доньку виховує бабуся.
Колишню ланкову місцевого колгоспу Катерину Кравченко ховав син. Другий живе на Далекому Сході в Росії. На похорон не встиг. Приїздив потім на могилу.
Туркмен В"ячеслав Овезов помер 42-річним. Приїхав у Ребедайлівку після служби в армії.
— Славік служив на півночі зі старшиною з нашого села, — зупиняється біля могили Левіцький. Підкурює. — Той умовив їхати до нього в Україну. Овезов одружився тут, купив хату, мав двох доньок. Пішов на роботу і вмер від розриву серця. Насправді його навіть не В"ячеславом, а якось по-їхньому звали.
Пив горілку Костя. Сів на поріг веранди та й помер
Торік поховали 70-річного Володимира Турка. Він теж не місцевий.
— Співав у Черкаському народному хорі, гарний голос мав, — говорить сільський голова. — Помер там. Але жінка ребедайлівська — попросила тут поховати. Вона в селі віку доживатиме.
Ліквідатор Іван Романча після Чорнобиля захворів на рак.
— Силу волі Ваня мав страшенну, — згадує Леонід Васильович. — Усі дієти витримував. Друзья ми з ним були. За свої чорнобильські гроші надумав судитися, бо не платили. У Кам"янці суд програв, поїхав до Києва. Виграв. Мав отримати солідну суму, бо за багато років набігло. Помер, а за два дні гроші прийшли.
Наближаємося до краю кладовища.
— А це наш ветеран, учасник бойових дій, — Левіцький показує на могилу Михайла Бичка. — Весельчак був дєдушка. Прожив 83 роки. Помер, бо година йому прийшла. Завжди на мітингах до Дня Перемоги мене виручав. Усі вірші про Сталіна назубок знав.
Михайло Бичок мав трьох синів і дочку. Старший син служить у Росії на підводному човні.
Найсвіжіша могила 30-літнього Ігоря Чубатенка. Його не стало в лютому.
— До шостого класу Ігор учився в Кам"янці. Потім прийшов до нас. Спортсмен, — говорить Леонід Васильович. — Пішов на турніки, а там йому погано стало. Потім іще один інсульт. Третього він уже не пережив. Помер неодруженим, ніби відчував, що жінки йому не треба буде.
Поряд із Ігорем поховали 36-річного Костянтина Шаповала.
— Пив горілку Костя. Сів на поріг веранди та й помер. Туберкульоз у нього був.
З квітня минулого року тут також поховали Павла Бичка, Василя Тарана, Василя Швеця, Марію Євсу, Варвару Гвоздик, Ганну Безпалу, Олександра Гвоздика, Юрія Рудого, Сергія Риженка, Василя Солодара, Ольгу Смірнову, Віктора Руденка.
8 
1
Коментарі
6