— У червні 2014-го поїхали під окупований Слов'янськ. Це була моя перша поїздка в "сіру зону". Гнітючі враження. У селах навколо — повно людей, які втекли з міста. Наші військові — розбрід у різних формах. Усе трималося на волонтерах, — згадує 41-річний Григорій Селещук.
Він — керівник відділу допомоги потерпілим від конфлікту на Сході України міжнародного благодійного фонду "Карітас". Фонд із 1992-го допомагає українцям, які потрапили у складні обставини. Переселенцям і мешканцям окупованих територій — із травня 2014-го.
— Назад їхав на підйомі, мовляв, "пронесло", — продовжує. — Назустріч ішла колона наших солдатів. БТР посигналив, аби убік завернули. Та чекайте, ми ж волонтери — і вбік? Їдемо собі далі. Військові дали коротку чергу з автоматів. Наш водій — одразу на узбіччя. Це навчило: у час війни правила диктує людина зі зброєю. Тепер усі виїзди координуємо з військовими. За три роки з нами нічого прикрого не сталося. Було кілька пробитих шин — наїхали на осколки. В Авдіївці намет посікло. Людей там не було.
Які потреби у мешканців "сірої зони"?
— Різняться. Десь будинки більше постраждали від обстрілів. Туди веземо будматеріали. Десь перебило водогін і не вистачає питної води. Улітку 2014-го в окупованому Слов'янську люди пили з брудних калюж. Майже всім потрібні ліки та їжа.
"Карітас" працює на окупованій території. Як домовляєтеся з бойовиками?
— Фонд працює в Сирії та Пакистані. То чому має щезнути у Донецьку? Існував там понад 15 років. До війни мали їдальню для безхатченків, працювали з дітьми, доглядали за літніми. Вони залишилися там. Їм лише стало гірше. Тому продовжуємо роботу. Але працівників різко поменшало. З так званою владою стосунки складні. Не дбають про потреби людей. У грудні 2016-го отримали сигнал, що донеччанам потрібні продуктові набори. 9 тисяч склали у Маріуполі. Минає місяць, а про доставку домовитись не вдається — лише усно. Вже спливає термін придатності їжі. І тут — ескалація в Авдіївці. Перекинули туди 4 тисячі наборів. За три дні роздали всі. Решту весною завезли в буферну зону.
У чому головні труднощі?
— Нам не забезпечили прозорість. Так працюємо не один рік. Наші працівники мусять відвідати людей, яким допомагають. Звідки знаємо, чи це не "мертві душі"? У роздачі допомоги беремо особисту участь. Потрібні копії паспортів людей і підписи у відомості. А нам на кожне запитання відповідають: "Це не можна". Без жодного обґрунтування. Потім почали казати, що в них гуманітарної кризи нема. Допомогти тим родинам так і не змогли. Заради Донецька не будемо відходити від власних правил. У січні 2017-го підготували паливні брикети для 600 господарств. За два місяці не домовилися про їхнє завезення.
Чи можна допомогти тим людям грошима?
— Ні. Усе, що можемо, — завезти продукти, паливо та будматеріали. Легально не можна дати навіть ліків.
У них велика потреба?
— Охорона здоров'я — найслабше місце. Кілька місяців тому побачив список потреб лікарень з окупованої території. "Любые перевязочные материалы, лекарства — тоже любые, бензин, свечки". Навіть сірники. Маю цифри померлих від грипу в Донецьку позаминулої зими. Порівняно з Україною, вищі уп'ятеро. Помирали не лише бабці, яких залишили напризволяще. Навіть для високопоставлених офіцерів не було ліків.
Що є на полицях магазинів?
— Основні товари є. Інша річ — чи можуть люди їх купити. Ціни в рази вищі за українські. Розвивається "човникова" торгівля. Люди їдуть закупитися на підконтрольні Україні території. Останнім часом запровадили обмеження — одна людина не може перевозити більше, ніж 75 кілограмів.
Пенсії нема з чого платити
— Економічно Донбас був інтегрований з Україною. Перервалися зв'язки — й економіка зупинилася, — каже Григорій Селещук.
— Це — не просто заміна в магазинах українських товарів російськими, — продовжує. — Якщо підприємства стоять, то чого чекати? Виїхало багато людей працездатного віку. Відтак пенсії немає з чого платити. Бюджет "республік" дотаційний. Але й Росія переживає потужну економічну кризу. Солодшим життя на окупованих територіях від цього не стане.
2 
1
Коментарі