Близько 150 позовних заяв за три роки подав до суду житель міста Бершадь Вінницької області Леонід Рибак. Він вважає, що це — світовий рекорд, і сподівається бути занесеним до Книги рекордів Гіннеса.
Розмовляємо з Леонідом Михайловичем у його білому "бусику" марки "фольксваґен". Він сидить за кермом. Каже, що ідею з реєстрацією рекорду підкинув заступник голови районного суду Анатолій Куйзіда.
— Кілька місяців тому прийшов до нього з новою заявою, а він каже: "Ти, напевно, хочеш потрапити до Книги рекордів Гіннеса. Вже більше 100 позовів подав". А я і не звертав на це уваги. Тоді написав офіційного листа з проханням указати точну кількість позовів. Мені відмовили. Довелося самому підрахувати.
У 2000–2003 роках Леонід Рибак працював головою колективного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Війтівська".
— За цей час підприємство погасило половину заборгованості, що залишилася від колишнього збанкрутілого колгоспу — півтора з трьох мільйонів гривень. Коли я приймав господарство, там було 350 працівників. А я подвоїв кількість робочих місць, — хвалиться Леонід Михайлович. — Ми випускали макарони, виробляли олію, ковбасу, відкрили ресторан і п"ять магазинів. Поставили млин. Вирощували нутрій — м"ясо на базар, а зі шкурок шили шуби.
Наприкінці жовтня 2002-го в Бершаді зібрали на нараду керівників сільськогосподарських підприємств району, — пригадує Леонід Рибак. — І наказали дати гроші на будівництво особняка для прокурора Вадима Губка. Мені вписали 6800 гривень, іншим до 9500 доходило — залежно від величини господарства. А загалом треба було зібрати 170 тисяч гривень. Я та ще шестеро колег запротестували. Гроші зібрали з більш піддатливих, а нас почали "пресувати". Двох притягнули до суду за те, що вони начебто майно розпродували, податки не платили. Дали по два роки умовно. Вони й опустили руки, пішли з роботи.
Треба було зібрати 170 тисяч гривень
Будинок прокурора у Бершаді — з євроремонтом, має 200 кв. м. Леонід Михайлович каже, що 2003 року за його вартість можна було б купити в райцентрі п"ять однокімнатних квартир.
— Я написав скаргу до Генпрокуратури. Прокуророві Губку винесли догану за "безпринципність і нескромність", а будинок узяли на баланс міської ради, — розповідає Рибак.
Однак на цьому він не зупинився. Продовжував писати скарги на незаконні дії районного прокурора.
— На мене почали відкривати кримінальні справи, наче я майно розкрадав, податки не сплачував, зловживав своєю посадою, — згадує Леонід Михайлович. — А ще звинуватили в тому, начебто я вербував дівчат до Ізраїлю. Зрештою більшість справ закрили. Вінницька обласна прокуратура визнала їх безпідставними і надуманими. А кілька моїх справ дійшло до обласного апеляційного суду та до Верховного суду України. Деякі з них я виграв.
Рибак вимагає, щоб йому відшкодували півтора мільйона гривень матеріальних та моральних збитків. Він каже, що тільки на ведення процесів йому довелося викласти близько $35 тисяч.
Леонід Михайлович — будівельник із 30-річним стажем. Виховав двох синів — 27-річного Михайла та 26-річного Григорія. Обидва працюють юристами, старший — у столичній компанії "Зернопродукт".
Рибак запевняє, що став асом у правозахисній галузі. Консультує сусідів, друзів, знайомих.
— Моя дружина, 56-річна Діна Никодимівна, уже втомилася від усієї цієї судової тяганини, — зізнається Леонід Михайлович.
— А я тільки розпалився. Мого досвіду вже, напевно, вистачить і на те, щоб самому стати прокурором. А так усе в нас нормально. От тільки сини женитися не хочуть.
Офіційно Рибак і досі числиться головою колгоспу. Однак за судовими тяганинами часу на господарство не вистачає. Тому підприємство занепадає, майно розкрадають. Сам Леонід Михайлович заробляє на життя дрібним бізнесом — продає овочі, фрукти, іншу сільськогосподарську продукцію.
2 
1
Коментарі
1