— На фронт збиралася давно, але наважилася минулої весни. Сказала собі, що досить боятися, — каже Аліна Косовська, снайпер батальйону "Карпатська Січ".
Вона — майстер спорту з художньої гімнастики. Відмовляється називати вік. Вигляд має, як 18-річна. Тренувалася в школі олімпійського резерву в Києві. Була волонтером на Майдані. 22 лютого 2014-го вступила до "Правого сектора". Близько року воює на Донбасі у добровольчому батальйоні "Карпатська Січ". На три дні приїхала до Києва на ротацію.
— У лютому 2015-го перемогла у змаганнях. Мала передчуття, що на килим виходжу востаннє. Не було мандражу. Лише думка: "Колись будуть останні змагання. І я залишу все й поїду на війну". За тиждень посварилася з тренером і пішла зі спорту. Навесні 2015-го поїхала до тренувального центру "Десна".
Важко було?
— Фізично — ні, бо прийшла зі спортзалу. У війську щоденні тренування, залізна дисципліна. Але відпочиваєш душею. Ображають дорікання, що дівчині не місце на війні. Кажу: "Воюю на рівні з вами, а дівчиною буду потім на Хрещатику". Ця опіка уже поперек горла. Не дають робити те, що можемо й уміємо.
Що робили у "Правому секторі"?
— У політичному крилі була з 28 вересня 2014-го. Яроша не ідеалізувала, понад усе ставила ідею — розбудову української самостійної держави. Була волонтером, згодом сказали займатися віртуальною розвідкою. Сиділа у штабі та через Інтернет шукала сєпарів, які шастають у нас. Побачила, як більшість командирів піаряться. Сказала, що хочу воювати. Домовилася зі знайомими бійцями про поїздку в Широкине. Залізла на машину, що везла їх на передову — без мене не поїдуть. Побратим Семен відмовляв. Я нічого не вмію, дівчатам тут не місце, казав. Та побачили, що справляюся з усіма нормативами. І навесні 2015-го записали до Добровольчого українського корпусу.
Що там робили?
— Приїхала на базу без дозволу. Спершу ігнорували, але врешті записали до розвідроти у складі першої окремої тактичної групи. В запеклих боях не була, у дрібних — постійно. На маріупольському й донецькому напрямках. Торік улітку під Донецьком мала контузію. Міна розірвалася за кілька метрів від пункту, де я несла службу. На навчаннях командир помітив, що стріляю влучніше за хлопців, і запропонував стати снайпером.
Пам'ятаєте перший бій?
— Влітку 2015-го ми зачаїлися на краю посадки. Ззаду АГС (гранатомет. — ГПУ) працював як прикриття по позиціях ворога. Розгледіла в бінокль два бліндажі й ряд окопів. Кілька людей із шевронами ДНР. Отже, місцеві, дурніші за росіян. Після кількох "прильотів" один сєпар встав у повен зріст. Повісив автомат на дерево і в бінокль вдивлявся у бік наших позицій. Другий навприсядки підбіг до кулеметного гнізда. Тут спрацював наш протитанковий гранатомет. Щось задиміло, і на місці кулемета лишилися уламки. Командир подав знак, і ми рвонули до задимлених бліндажів. Кілька бойовиків вибігли звідти, ми зустріли їх автоматними чергами. Бій тривав менш як 10 хвилин. Ми забрали трофейну зброю, що не згоріла, і — назад у село. Двоє лишилися в секреті (засідка. — ГПУ).
Убивали?
— Звісно. Спершу страшно — коли і ти, і по тобі стріляють. Згодом звикаєш.
Статус учасника бойових дій отримаєте?
— Обидва підрозділи, де я воювала, — добровольчі. Їхні бійці можуть отримати хіба місце у в'язниці. Діяльність чомусь вважають нелегальною. Саджають за сфабрикованими справами. Прямо репресувати не можна, бо міжнародна конвенція передбачає в разі збройного вторгнення захист кордонів усіма охочими. Більшість із нас у ЗСУ не беруть, тому воюємо як можемо. Тут дівчині легше стати снайпером чи розвідником. В моєму підрозділі я — єдина жінка, в інших є на штабних посадах. Пригадую ще лікарку з Пісків, яка врятувала не один десяток життів.
Зброю видають?
— Ні. Легальні мисливські карабіни, рушниці переробляємо на бойові. Раз мені не знайшли снайперської гвинтівки, тому командир дав мисливську рушницю. Сказав за два дні освоїти, щоб влучала з 700 метрів. Із такої хоч би з 300 поцілити. Шукала в Інтернеті схеми та модернізовувала.
Обладнання, форми, їжі вистачає?
— Грошей нам не платять. Їжу та засоби гігієни привозять волонтери. Іноді сухпайки підкидають бійці ЗСУ. Найдорожче — амуніція, за неї платимо самі. Мені батьки допомагають.
Що робите протягом дня?
— По кілька днів не буваємо на базі. Після завдань читаємо, дивимося фільми, сміємося, будуємо плани. Але це рідко. Лише в Києві зробила манікюр. Зі мною воював кіт Амурчик. Зустрічав із завдань. Щойно заводилася техніка, тікав у кущі. Раз купаюся в саморобному душі, чую — свистять міномети. Над головою пролітає снаряд. Падаю в пилюку. Впевнилася, що вулицю ще не обстрілюють, і — на позицію. В одну руку хапаю зброю, в другу — кота й лізу в бліндаж. Мокре волосся в траві й болоті виглядає страшніше за маскхалат. Хлопці регочуть: "Що, Фортуна, скупалася?" Після обстрілу пішли дивитися. ЗСУшник показав на воронку й уламки на місці душу: "Ще б п'ять хвилин, і кісток не зібрали б".
Закохувалися?
— На фронті подобався хлопець, але не взаємно. Може, ще пощастить. Разом бігати під кулями — це більше, ніж разом гуляти Хрещатиком.
Які настрої у військових?
— ЗСУшники воювати не хочуть. Раніше більшість були добровольці, тепер — люди, яких виловили десь. Не знаю, чи такі підуть у наступ. Деякі тікали з позицій із криками "Я хочу жити".
Що робитимете після війни?
— Після перемоги стану тренером із гімнастики. Але я — гіперактивна. Люблю громадську роботу. Хочу написати книжку про життя на передовій.
Коротко
Так званий мер окупованої Горлівки Станіслав Кім оголосив себе "верховним головнокомандувачем УССР".
— Слухай бойовий наказ! Наказую командирам частин і підрозділів військ АТО особовий склад привести на вірність присязі трудовому народу СРСР. На своїх штабах підняти прапор Радянського Союзу. І приступити до розробки операції зі звільнення нашої Батьківщини — УРСР від організованих злочинних угруповань і їхніх пособників, — заявив він на відео, що виклали в інтернеті 12 квітня.
На уроках із громадянської відповідальності донецьких школярів змушують писати доноси на родичів, друзів і сусідів. Про це в соцмережі написав боєць батальйону "Донбас" Євген Шевченко 12 квітня. Також виклав фото. На знімку видно бланки доносів із відмітками вчителів.
ОБСЄ встановить відеокамери у прифронтовій зоні. Про це каже перший заступник голови організації в Україні Олександр Хуг 12 квітня. Спостерігачі намагаються збільшити свою присутність на Донбасі для встановлення цілодобового спостереження. Шукають місця для камер.
В окупованому Новоазовську на Донеччині бойовики перетворили дитячі табори неподалік моря на військові бази. На території аграрних і транспортних підприємств ремонтують танки. В ангарах стоять військові заправники, а на турбазах і в дитячих літніх таборах живуть і тренуються бойовики. Це зняли на відео безпілотники волонтерського фонду "Сестри перемоги".
Уночі 12 квітня на двох шахтах Донеччини обвалилася порода. У Вугледарі на шахті "Південнодонбаська №1" загинув гірник. У торецькій шахті "Північна" двоє травмовані, один опинився під завалами. Його розшукують. Інші гірники самостійно піднялися на поверхню, кажуть у поліції Донеччини.
87 разів обстріляли бойовики позиції українських військових 12 квітня. Це найбільше за місяць, повідомляє речник штабу АТО Віктор Шубець. Застосовували міномети, бронетехніку та крупнокаліберну артилерію. В ніч на 13 квітня одночасно з мінометів та 152-міліметрової артилерії обстріляли селище Зайцеве на Донеччині.
2 
1
Коментарі