пʼятниця, 21 грудня 2012 06:00

"Коли немає чого робити, можна поговорити про кінець світу"

Автор: фото з сайта www.glavcom.ua
  Олег Покальчук: ”Сучасні дорослі почуваються, наче малюки в садку — так цікаво одне одному під ковдрою переповідати всякі страшилки”
Олег Покальчук: ”Сучасні дорослі почуваються, наче малюки в садку — так цікаво одне одному під ковдрою переповідати всякі страшилки”

За деякими трактуваннями календаря індіанців майя, кінець світу має настати 21 грудня 2012 року. Українці напередодні скуповували свічки, сірники й інші речі першої необхідності, обговорювали цю подію в громадських місцях.

— Переважна більшість вірять у кінець світу, бо це гіпотетично можливо, — коментує соціальний психолог 56-річний Олег Покальчук. — У нас же був Чорнобиль, а чим це не кінець світу? Людям властиво реагувати в подібний спосіб на тривожні теми. Історія поколінь показує, що в нашій державі може трапитися все що завгодно, будь-коли. Тому є традиція мати щось про запас, про всяк випадок. У країнах, де відсутній соціальний захист, люди покладаються на самих себе і своїх близьких. Наприклад, старші жінки, що пережили Голодомор, ховали хліб у матраци.

Кожен проектує кінець світу для себе особисто. Знає, що все одно нам усім буде кінець. Питання тільки — коли. Щоразу, коли оголошується дата кінця всього, всі відчувають внутрішню полегкість — "не тільки я". Спрацьовує також інстинкт самозбереження. На Заході люди довіряють соціальним службам, які їх урятують. А ми нікому не довіряємо. Бо якщо ти це робитимеш, більше шансів, що тебе надурять. У нас як не зима — то кінець світу, як не весна, то брак продовольства і зростання цін.

Які відомі реакції на повідомлення про кінець світу?

— Наше українське суспільство — це бабці у стані похмілля: аби було про що поговорити. Це сталося тому, що тривалий час церква утримувала неписьменних людей у якійсь певній системі координат. А досвідчені в той час спиралися на науку. Зараз церква втратила вплив, який має форматувальний характер. Наука деградувала. Тому люди перебувають у стані психічної регресії суспільства. Це означає, що їхні поведінка і ставлення до світу стають трохи дитячі. Сучасні дорослі почуваються, наче малюки в садку — так цікаво одне одному під ковдрою переповідати всякі "страшилки". Це їх збуджує. Коли немає чого робити, можна поговорити про кінець світу. Є прошарок невротиків, у яких такі звістки підсилюють їхню питому тривожність. Але вони про це не говорять, а переживають у собі.

Як уберегтися від цієї істерії?

— Якщо інстинкт самозбереження сигналізує нам про якусь небезпеку, потрібно вмикати інстинкт розмноження. Тому кохайтеся. Позитивістське ставлення до світу і до себе — корисне. Ми вічно плачемо і скаржимося замість того, щоб робити практичні приємні справи. Коли люди чують негативну інформацію про те, що запровадять черговий податок, чи що прийняли поганий бюджет, підняли ціни, погіршилась екологія, — вони переживають. Це нормально.

Які можуть бути наслідки тривог?

— Ми переживемо цей "кінець світу", як переживали попередні. Можливо, хтось упорядкує свої справи, віддасть чи поверне борги. Як казав Черновецький, "позвоните маме". Такі чутки бувають навіть корисні для суспільства.

Зараз ви читаєте новину «"Коли немає чого робити, можна поговорити про кінець світу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути