73-річний Вадим Мицик зі Звенигородки Черкаської області знайшов братську могилу часів Голодомору на кладовищі в селі Мурзинці Звенигородського району. На хресті написали, що 1933-го там поховали Момота Івана Григоровича й 11 невідомих дітей.

— Люди казали, що це, мабуть, учитель з учнями похоронений. Насправді було не так. Я зустрівся з онуком покійного Олександром Олексійовичем, — розповідає Мицик. — Йому дідову історію розповіла баба. Іван Григорович був чоловіком працьовитим. Розводив худобу, мав коней. Якось на сходці села вирішили побудувати цегляну школу. Він виступив і сказав, що продає своїх волів. Гроші віддає на будівництво. Дуже любив свою жінку Марусю. Одружилися 1914 року, мали синів Олексу, Миколу та дочку Євгенію. Комсомольці й комнезамівці прийшли розкуркулювати Івана Момота першим. Забрали все: хліб до зернини, худобу. В одного з тих, що розкуркулювали, прокинулася совість. Прийшов до діда, розповів, у якій коморі зерно висипане. Мовляв, там можна дірку просвердлити і зерна з відро насиплеться. Момот не схотів. Помер Іван Григорович від голоду 1933 року. Чоловіки на цвинтарі викопали яму — його у селі шанували. Коли на другий день принесли покійного в домовині, то в ямі вже лежали 11 покійників. В школі для дітей, у яких повмирали батьки, створили патронат. Їсти там теж не було. Мертвих дітей повкидали у готову викопану яму. Родичі Момота сказали: він хотів, щоб діти вчилися, то хай тепер разом спочивають. Так їх разом і поховали.

×