— До мого діда вночі прийшли активісти й забрали всю їжу. Родина із батьків і чотирьох доньок залишилася без крихти хліба. Померли всі, окрім моєї матері. Її забрали до інтернату. Вперше про голод заговорила, коли мені було за 20. Від розповідей волосся ставало дибки, — каже киянка 67-річна Наталія Онищук. Прийшла до Національного музею "Меморіал жертв Голодомору" в Києві. 23 листопада тут вшановували пам'ять людей, яких радянська влада замучила голодом у 1932–1933 роках.
Люди переминаються з ноги на ногу. Дехто тримає в руках сплетені колоски, які неподалік музею продають по 10 грн. Біля огородженої червоною стрічкою сцени сходяться кілька священиків. Поряд стоять предстоятель Православної церкви України 40-річний Епіфаній і почесний патріарх Філарет, 90 років.
— Моя мама народилася 1917-го, — розповідає киянин 64-річний Володимир Конельський. — Про штучний голод почув від неї у 1970-х. Місцеві керівники прийшли до них додому й забрали все до останнього колоска. Четверо материних дядьків і тіток померли від голоду. Тому я тут. Хочу вшанувати їхню пам'ять.
Під деревом сидить 85-річна Галина Бекетова. Вона в теплій жовтій хустці.
— Приїхала сюди з друзями-пенсіонерами з Кривого Рогу. Вони пішли десь колоною, а я не можу — ноги болять, — пояснює. — Мої дідусі й бабуся, тітки та дядьки померли від голоду. Тоді люди мертві на дорозі лежали. Було, що й матері дітей своїх їли. Варили лободу. Вкладали її в тряпочку і давали дітям смоктати. Моїй родині вдалося вижити, бо мама працювала при лікарні. Там трошки давали їсти.
Поряд п'ятеро чоловіків обговорюють політику більшовиків, що призвела до Голодомору.
— Приїхав до Києва на лікування. Спеціально так спланував, щоб потрапити і на день вшанування померлих, — каже Микола Матіюк із Миколаєва. — Баба Галя мала трьох доньок. Моїй матері казала: "Поля, дивися, щоб сестричок не з'їли".
Зі сцени читають молитву за померлих. Президент 41-річний Володимир Зеленський виголошує промову.
— Про це написано десятки книжок і знято не один фільм. Проте величезний об'єм фактів і доказів все одно не дає ані розуму, ані серцю відповіді на просте питання — за що? — каже він і оголошує хвилину мовчання.
Зеленський із дружиною підходять до скульптури дівчинки з колосками, яку називають "Гірка пам'ять дитинства", та кладуть свічку й вінок. Після них це робить третій президент України Віктор Ющенко з дружиною.
— Я доклав зусиль, щоб поновилося будівництво другої черги музею Голодомору, — говорить колишній міністр культури 46-річний Євген Нищук. — Це одна з найбільших трагедій минулого століття, яка понесла за собою великі втрати серед невинних людей. Українців хотіли знищити лише за те, що були господарями на своїй землі.
У Полтаві поминальну службу за померлими правлять у Свято-Успенському соборі Православної церкви України. Люди тримають запалені свічки, колоски пшениці й гілки калини, перев'язані чорними стрічками.
— Моїй мамі Ганні в той час було 3 роки. Втратила старших братів, одному було 4 роки, другому — 7, — говорить полтавець 65-річний Олександр. — Нам треба все зробити, щоб таке більше не повторилося. Щороку приходжу до собору і вшановую пам'ять померлих.
Після служби хор виконує "Боже великий, єдиний, нам Україну храни".
— Сьогодні церква закликає всіх до спільної молитви та пошани. Вічна пам'ять мільйонам невинних жертв, а нам, їхнім нащадкам, дай Бог єдності, взаєморозуміння, любові, свідомості, принциповості, твердості та милосердя, — говорить владика Федір.
— Переїхала в Черкаси вісім років тому. Тут уперше дізналася, що треба запалювати свічку, — говорить черкащанка 36-річна Світлана Молчагіна. Прийшла на міську Соборну площу пом'янути померлих під час Голодомору. З іншими людьми викладають лампадки у вигляді хреста.
— Вшановую жертв геноциду щороку, — каже Оксана Вернигора, 27 років. — До нас у школу багато свідків голоду приходили. Такого жахіття наслухалася, що не викидаю навіть запліснявілий хліб. Розмочую і віддаю пташкам.
Присутнім роздають по три пшеничні колоски та прісні коржі.
У селі Сосонка під Вінницею панахиду за жертвами Голодомору правлять на цвинтарі, куди у 1932–1933 роках вивозили мертвих.
Зо три десятки людей стають біля дерев'яного хреста. На стіл викладають пакети з хлібом, пляшками води, цукерками й печивом. Пишуть на папірцях імена померлих родичів. Служба триває півгодини.
— Найжахливіша смерть — від голоду. Шкода, що є люди, які не визнають трагедії. Та зараз багато досліджень, які доводять свідоме вивезення всіх продуктів із хат. Це робилося для знищення українців, — каже священик Микола.
Люди йдуть на мітинг-реквієм у бібліотеку. В Сосонці в часи Голодомору писали справжню причину смерті місцевих жителів.
— Документи збереглися у Вінницькому державному архіві. В актах про смерть 1932–1933 років у графі "причина смерті" вказано "помер від голоду". Цю дійсну причину смерті на свій страх і ризик писали голова сільради й секретар. По інших селах зазначали "невідомо" або якість хвороби, — говорить завідувачка сільської бібліотеки Тетяна Веприцька, 55 років.
3 
1
Коментарі