— Уже тиждень телефон не замовкає. Пишуть батьки однокласників сина у "Вайбер". То зошити якісь хочуть закупити однакові для всіх, то радяться, яке свято організувати для дітей першого вересня, — розповідає киянка Ірина Лопатіна, 38 років. Сьогодні віддала до першого класу молодшого сина. Має двох старших доньок — у другому та сьомому класах.
Перед 1 вересня вона тричі зустрічалася з батьками однокласників сина. Допомагала переклеювати шпалери. Інші батьки переробляли тумбу з раковиною і краном у класі, замість лінолеуму біля неї поклали плитку. Придбали нове дзеркало, аби було більше за попереднє.
— По своїх старших знаю, для батьків перший клас — більше випробування, ніж для дітей. Завжди в батьківському комітеті знайдеться дві-три мами-домогосподарки, які продукуватимуть повно ідей — купити нові стільці, перестелити лінолеум, закупити лазерні указки чи ще щось. Кожен із батьків хоче кращого доньці чи сину. Тому соромиться бути білою вороною на зборах і висловлювати свою позицію. Погоджується бігати по магазинах чи здавати гроші на нове ноу-хау, — каже Ірина Лопатіна. — Я такою була, коли старша донька Марія йшла до першого класу. З чоловіком із Харкова везла інтерактивну дошку. Бо вірила, допоможе в навчанні. Потім купували на весь клас індивідуальні шафи. У перші півроку мені довелося перейти на півставки по роботі, бо бракувало часу на нову роль. Дитину перші три місяці забирала зі школи, вкладала спати, вчила уроки. Ще в кожному класі є такий тип батьків, що роблять домашнє замість дітей. Буває телефонують і допитують, як моя донька зробила. Такі балачки забирають 20–30 хвилин.
Ірина радить зважено підходити до закупівлі шкільного начиння, частих спілкувань із батьками однокласників.
— Це забирає повно часу та грошей. А головне — ніяк не впливає на якість знань дітей. Донька навчається у старшій школі. Там значно гірший клас, немає єдиної шкільної форми, але вчиться непогано.
2 
1
Коментарі