— Рынок в селе не работает несколько месяцев. Даже с деньгами ничего не купишь. Товара нет, — каже жителька селища Новолуганське на Донеччині 48-річна Галина. Прізвища не називає.
— Раніше торгувала м'ясними виробами, — розповідає. — Маю кіоск. Тепер продукти або не пускають на блокпостах, або не довозять через обстріли. Залишилось кілька старих пачок печива, кетчупів, гірчиця і сухарі. Борошно, цукор, майонези розпродали. Іноді щось привозять. Тоді обдзвонюю клієнтів, пропоную, що є. Бартером міняємось. Люди тримають свинку, мені збувають. Потім даю їм копчене м'ясо та сало.
На ринку зачинені половина яток. Селище — "сіра зона". Діють українські закони, можна отримати пенсію, статус переселенця.
"До сих пор работает самый большой свинокомплекс на 90 тысяч свиней, — пише в соцмережі 40-річний Олег Пивоваров. — М'ясо йшло на Горлівський м'ясокомбінат. Тепер — не знаю куди. Дають зарплату тушами свиней. За місяць — одну-дві. Продають тут або везуть у тил. У селищі кіло свинини — 55–60 гривень. В Артемівську, Краматорську — на 40 дорожче. Вигідно".
Жителі повідомляють, що не голодують. Місцева пекарня щоранку привозить хліб, продають молоко, яйця. Але магазини порожні.
— Началось в сентябре. Украина стала массово бороться с контрабандой. Нам отказались возить продукты, — говорить 56-річна Олена Василівна. — Працюю на хлібокомбінаті. Борошна привозять половину від норми. Хліб розкуповують до обіду. Ми зверталися до влади, але нас не чують. Живемо з гуманітарки. Її видають у штабі всім родинам. Раз на місяць — олію, борошно, крупи, цукор. Згущене молоко давали. Міняємося продуктами. Хтось не їсть цукор, міняє на борошно. Олію склянками по вулиці носять. У магазинах — лише продавці. Коли привозять делікатеси — черга, як за Союзу. Відстояла чотири години за яйцями і сирокопченою ковбасою. Все сховала до свят.
З Луганська пишуть про дефіцит продуктів, затримку зарплат і пенсій.
— Всех предупредили: денег нет. Нам приносили домой уведомление, что в ноябре будет задержка пенсии на неопределенный срок, — розповідає 68-річний Сергій Михайлович із Луганська. — Просять чекати фінансування. Знайома працює в адміністрації. Каже, гроші будуть аж у січні. На цей рік витратили весь бюджет. Я отримував 2 тисячі рублів пенсії — 820 гривень. Навесні чекали виплати чотири місяці. Дочка — вчителька. Виживав завдяки їй.
— У нас массовые сокращения. Заставляют преподавать по три-четыре предмета. Я математик — навязывают физику и информатику. Школьников перевели в две смены. Прихожу в 8:00, ухожу в 20:00, — говорить донька 34-річна Вікторія. — Більшість не отримали відпускних за літо та виплат за вересень. У магазини нема з чим ходити. Цього року обробляли город сусідів. Ті виїхали в Україну. Маємо картоплю, моркву, буряк. Готую раз на день велику каструлю супу. Або варю чи смажу картоплю. Одяг поремонтувала весь, який раніше не носила. Міняємось ним з учительками на свята.
Слюсарі, електрики і ремонтні бригади в місті не отримують зарплату з червня.
— Люди за коммунальные не платят. А мы должны работать круглосуточно. Постоянно что-то прорывает, рвутся провода, — каже сантехнік 37-річний Ігор Петрович. — Працюємо на ентузіазмі. Тримаюся, бо маю хвору матір. Начальник привозить їй за свої гроші ліки.
На Донеччині працюють переважно приватні підприємства, магазини і супермаркети.
— Все есть, только дорого. Кило свинины — 100 гривен. Телятина — 150. Водка дорогая, — говорить 30-річний Андрій. — Працюю на фірмі з постачання сипучих продуктів. Вожу крупи, макарони по області. Бачу всі магазини. Критично — у невеличких селах. У прифронтові міста возимо не все. У Старобешевому беруть лише горілку й ковбасу. Там стоять російські військові. Макарони їм видають у їдальні. Людям привозимо під замовлення. Там 10 хат.
600 тисяч жителів Донбасу не мають доступу до продуктів харчування, заявляють в ООН. Переважно це — мешканці непідконтрольних Україні територій і "сірої зони". Чимало голодують або їдять лише раз на день.
3 
1
Коментарі