— Ще й місяця не провчився у школі, а вже не хоче туди йти. Щодня має проблеми з однокласниками, — говорить киянка 36-річна Катерина Співак. Влітку із сім'єю переїхала з Харківського району столиці на Оболонь. Сина-п'ятикласника Ігоря перевела в іншу школу.
— Син — крупніший за однолітків. Його обзивали гладким, завалювали на підлогу й витирали об нього взуття. Він кілька разів пожалівся класному керівнику, а школярі це сприйняли за слабкість. Стали ще більше насміхатися, — розповідає жінка.
Після тижня цькувань вона розмовляла з батьками однокласників, які ображають сина.
— Сказали: "Це хлопці, хай самі розбираються". Та коли Ігор під час конфлікту розбив губу одному з учнів, його мама побігла скаржитися до директора. Після цього той хлопець перестав чіплятися до мого. Цькування зникли.
У кожній школі в Україні трапляються конфлікти між учнями. 89% українських школярів протягом останніх семи років зазнавали цькувань однокласників. Такі дані наводить "Юнісеф-Україна" — організація при ООН із захисту прав дітей.
— Зазвичай цькування починається після перших місяців навчання — коли всі роззнайомляться та освояться. Переважно жертвами стають діти, які чимось відрізняються від основної маси. Наприклад, мають руде волосся, набагато вищий чи нижчий зріст. Якщо учень ще й скромний або його критикує вчитель на уроці, такого гарантовано ображатимуть, — каже шкільний психолог Олена Миронова, 49 років. — Також притягують погане ставлення діти, які болісно сприймають критику — нервують, реагують на кожен погляд. Об'єктом цькувань і насміхань нерідко стають учні, яких батьки без міри хвалять. Такі переконані у власній вищості над іншими, своєю поведінкою спричинюють конфлікти. Серед хлопців часто виникають бійки. Сильніші нападають на слабших. Або слабші фізично підсвідомо провокують інших, щоб самоствердитися. Дівчата об'єднуються не дружити з однокласницею, гуртуються проти неї.
Найбільше цькування — в класах, де навчаються діти з сімей подібного матеріального чи соціального статусу. Як тільки в такому колективі з'являється хтось інакший, починають глузувати над ним, кпинити та бити.
— Як у кінці 1990-х, так і зараз можуть насміхатися з дітей, які розмовляють українською. Знаю про такі випадки в київських, полтавських, черкаських, чернігівських, дніпровських школах. У класі з максимально різних учнів глузувань і взаємопринижень менше. Рідко таке трапляється в колективах дітей із забезпечених сімей. Такі школярі часто бувають за кордоном, на різних культурних заходах, тому мають ширший кругозір. Не будуть насміхатися над дитиною лише через те, що вона відрізняється від них.
Аби зарадити цькуванню дитини, потрібно налагодити з нею довірливе спілкування. Вона не має боятися розповідати про свої проблеми у школі.
— Це потрібно батькам для розуміння ситуації, а не для того, щоб вирішувати конфлікти з класом за дитину. Ніколи не оцінюйте її однокласників, не ображайте їх словесно. Також не варто розкидатися порадами: "Обізвали тебе, ти обізви", "Відлупцюй там усіх" тощо. Рішення має приймати сам школяр. Навіть якщо воно помилкове.
Набагато дієвіший спосіб допомогти — розвинути в дитині самоіронію, кмітливість і уважність до деталей. Тоді не буде такою вразливою до образ чи кпинів. Якщо у вас син, його не слід заохочувати до бійок. Та якщо в потрібній ситуації дасть відкоша стусанами — спростить собі життя. Бо хлопці краще розуміють мову сили. З дівчатами складніше. Переможе та, яка має більшу витримку, вміє ігнорувати кривдників.
Що швидше діти протидіють цькуванню у школі, то успішнішими стають у дорослому житті. Уникають комплексу неповноцінності. Не марнують зусиль, щоб довести щось собі та іншим.
Цькування дитини в класі не подолати лише її вихованням. Слід взаємодіяти з батьками учнів, які ображають інших, насміхаються, б'ються чи погано поводяться.
— Діяти треба рішуче. Зазвичай у класі таких двоє-троє. Спочатку можна зателефонувати й поговорити з батьками кривдника про проблему. Якщо не допомогло, зустрітися віч-на-віч. Потім ініціювати відрахування дитини з класу.
У школі мають працювати професійні психологи
— Кожен учитель із досвідом протягом 3–5 уроків може визначити, хто з учнів класу схильний до цькування однокласників, а хто — об'єкт образ. Як із першими, так і з другими мають займатися професійні психологи. На жаль, у наших школах не поширена така практика. Та й психологами зазвичай працюють молоді фахівці. Не можуть вплинути на конфліктних учнів, — говорить учитель математики з Києва Віктор Крищенко, 51 рік. — Діти, які схильні гнобити інших, ризикують вирости злочинцями чи деспотами. У зацькованих можуть розвинутися психічні розлади. Якщо вчасно не допомогти таким учням, матимемо психічно хворе суспільство.
2 
1
Коментарі