"Світлана сиділа зі знайомими за пляшкою в притоні своєї подруги Марини у Могилеві-Подільському (Вінницька область. — "ГПУ"). Розповідала, що збирається продати 4-річну дочку Настю циганам, — каже начальник Центру зв"язків з громадськістю УМВС у Вінницькій області Анна Олійник. — Одна із присутніх жінок попросила віддати дитину їй. Світлана тоді сказала, що не зробить цього безкоштовно. 47-річна жінка запропонувала випивку й гроші — одну гривню".
Так Настя Суботіна опинилася у селі Бронниця Могилів-Подільського району Вінницької області. Це — батьківщина її матері, де, за словами сільського голови, вона не з"являлася більше чотирьох років.
Міліція виявила дівчинку під час операції "Профілактика-2006". У червні минулого року її забрали до соціально-психологічного центру реабілітації дітей у Жмеринці.
— Настею торгували лише два тижні. Вочевидь, її не встигли ще навчити жебракувати, — розповідає директор центру Олександр Мацера, 44 роки. — Нині її мати перебуває у розшуку. Є дані, що вона у Молдові в якомусь притоні, підробляє проституцією.
У Насті є ще дві сестрички. Старшу, 14-річну Ірину, її батько Олександр, перший чоловік Світлани, ще маленькою забрав до своїх батьків. Там вона і живе, а батько нещодавно помер. Наймолодшу доньку Світлана народила рік тому і залишила в пологовому будинку.
— Настя спочатку була залякана, дивилася на всіх спідлоба, майже не говорила. Довелося вчити її і ложку в руках тримати, й олівця. Вона побачила інше життя, де не п"ють, не б"ють і не сваряться, а ще кажуть "добрий день", "дякую", "до побачення". Та це ще нічого. У нас один хлопчик був, то його навіть їсти з тарілки не навчили. Він ховав руки за спиною і лице опускав у миску, — розповідає Олександр Анатолійович.
Вона плутає кольори, не може визначити, де менше, а де більше
Психолог центру, 49-річна Ганна Чуракова, каже, що Настя сильно відстає у розвитку, тому що її вихованням ніхто не займався.
— Психічний розвиток 4-річної дівчинки ледь дотягує до рівня 3-річної дитини. Вона не рахує до п"яти, плутає кольори, не може визначити, де менше, а де більше. Але Настя — добра дівчинка, співчутлива. Я проводжу з нею заняття на розвиток мислення, уяви, — розповідає Ганна Петрівна.
У центрі перебуває 25 дітей. Настя разом із усіма саме дивиться мультики у залі.
— Вони, коли до нас приходять, не плачуть, — веде до кімнати вихователька Тетяна Остапенко, 55 років. — А за чим їм плакати? За побоями? За сварками? Настю ми питали, чи годувала її тьотя. То вона хитала головою, що ні.
Вихователька кличе дівчинку.
— Розкажи, приходили до тебе гості? — запитує.
— Мама і папа, — ледь чутно відповідає дитина.
— Настусю, тільки будь чесною. Не приходила до тебе мама ні разу. Вона, як і всі діти, фантазує, хоче, аби так було, — пояснює Тетяна Остапенко.
На інші запитання Настя просто хитає головою.
— Це вона зараз мовчить, а в групі голова болить від неї — стільки шуму, — каже вихователька. — Настуня ще віршики знає, може розказати.
Дівчинка без запинки швидко розповідає вірша. Але важко зрозуміти, про що він. Настя не вимовляє, мабуть, половини літер алфавіту.
— Зараз трохи краще, а то зовсім погано говорила. Але це все виправляється. Зараз одне з улюблених її занять — малювання. Настуню, розкажи, що ти малюєш?
— Тата і маму, — ховає очі дівчинка.
— Ось так вони всі до тата й мами хочуть, — зітхає вихователька.
Настю віддадуть прийомним батькам до будинку сімейного типу. Поки що не вирішили, куди саме поїде дівчинка — до рідного Могилева-Подільського чи до Хмільника.
— Наскільки мені відомо, цим випадком зацікавилася Генеральна прокуратура України, — каже Олександр Мацера. — Гадаю, що так просто ні Настиній матері, ні жінці, яка купила дівчинку, це з рук не зійде.
2 
1
Коментарі