З початку війни на Донбасі понад 300 білорусів захищали територіальну цілісність України. За російських найманців воювали майже 500 громадян Білорусі. Такі дані наводять у дослідницькому "Суфан Центрі" і підтверджують у волонтерській групі "Інфонапалм".
З початку російської агресії білоруси почали приєднуватися до українських захисників поодинці. Їх брали у підрозділи Збройних сил або добровольчі батальйони. Воювали проти російських бандитів у Донецькому аеропорту, в Авдіївці.
2014-го у складі українських військ створили перший білоруський загін — "Погоня". У серпні наступного року білоруси об'єдналися в єдину тактичну групу "Білорусь". Налічувала майже сотню воїнів, які служили в різних підрозділах.
— Переважно приїхали хлопці, яких вдома переслідували за політичні погляди, — каже 33-річний Роман із Мінська. Переїхав в Україну 2015-го. Служив у добровольчому батальйоні, зараз — на контракті в ЗСУ. — Але були і засланці КДБ. Вивідували інформацію про нас. Білоруська міліція розуміє, що будь-яка людина, яка навчилася стріляти, — загроза для влади. Лукашенко з оточенням пильно стежать за цим.
2016 року глава міністерства внутрішніх справ Білорусі Ігор Шуневич визнав, що на одного білоруса, який захищає Україну, припадає троє земляків, які заробляють російські гроші на боці бойовиків.
З поверненням до Білорусі учасників війни на Донбасі садять до в'язниці. За статтею про найманство їм загрожує до п'яти років позбавлення волі.
10 липня торік в Бресті засудили до двох років тюрми 44-річного Вадима Шевченка. Служив у штурмовому полку морської піхоти бойовиків, був заступником командира бойової машини, гранатометником. Атакував захисників України в селі Комінтернове Волноваського району Донецької області. Потім поїхав воювати у Сирію.
Суд у Білорусі оголосив вироки бійцю Стасу Гончарову з "Азова" і Тарасу Аватарову з "Правого сектора". Обох затримали 2015 року, кожен отримав по сім років тюрми.
— Існує думка, що спецслужби Білорусі однаково ставляться до добровольців на боці України і найманців на боці ЛДНР. Це неправда, — каже журналіст Ігор Ільяш, автор книжки "Білоруський Донбас". — Ми знаємо багато прикладів, коли КДБ і МВС дозволяють бойовикам вільно повертатися в Білорусь, відпочивати, міняти документи і знову їхати воювати проти України. До тих, хто допомагав Україні, ставлення інакше.
На початку війни Україна пообіцяла паспорти іноземцям, які захищають її територіальну цілісність від Росії. Однак видали лише кілька десятків.
Українське громадянство має координатор батальйону "Азов" Сергій Коротких. Зараз працює в Національній поліції.
Більшість білорусів, які захищали Україну від Росії, громадянства не отримали. Частина досі перебуває тут нелегально або виїхали до ЄС.
— Нам обіцяли, що ми отримаємо українські паспорти, бо без них не зможемо офіційно воювати. Але так їх і не маємо, — розповідає Рус, уродженець Мінська.
Він покинув університет 2014 року та поїхав в Україну на війну. Був у "Правому секторі". Коли закінчився термін легального перебування, намагався отримати паспорт або притулок, щоб уникнути депортації. Інформацію про нього опублікували в інтернеті.
— Повернутися в Білорусь я не міг, оскільки КДБ публічно заявив, що вдома чекає тюрма. У серпні 2016 року виїхав до Польщі і попросив притулок. У грудні отримав рішення про надання статусу біженця.
Двоє білорусів сидять в українських в'язницях.
Данило Ляшук отримав 10 років за військові злочини в складі батальйону "Торнадо", Ігор Клевко з "Донбасу" — за викрадення і вбивство цивільного.
Микола Ілін після протестів виїхав до Білої Церкви
28 березня 2016 року в Києві відкрили пам'ятник білорусам, загиблим за Україну. Його встановили на будинку на вул. Білоруська, 22.
На ньому вказано ім'я загиблого під час Революції гідності 25-річного Михайла Жизневського. Також 33-річного Олександра Черкашина і Віталія Тіліженка, 36 років. Добровольці тактичної групи "Білорусь" полягли в бою за село Біла Кам'янка Тельманівського району Донецької області у серпні 2015 року.
13 липня цьогоріч у Зайцевому на Донеччині підірвався на вибуховому пристрої при спробі евакуації пораненого Микола Ілін, 36 років. Родом із білоруського Могильова. Служив у медичному взводі 137-го батальйону морської піхоти. Під час протестів проти фальсифікації виборів у Мінську 2006-го його побили силовики. Потрапив до лікарні з важкою черепно-мозковою травмою. Виїхав до України й оселився у Білій Церкві на Київщині. Того ж року емігрував у Естонію, пізніше отримав громадянство. 2018 року повернувся в Україну, пішов служити до Збройних сил.
— Україна варта хорошого майбутнього. Вона є кордоном Європи. І якщо ви програєте цю боротьбу, це буде і наш програш, — казав.
2 
1
Коментарі