Пункт обігріву для людей без постійного місця проживання відкрили у Вінниці. Безхатьків пригощають чаєм, супом і кашею. Варять на польовій кухні. Харчі дали місцеві підприємці.
Навпроти Центрального автовокзалу нап"яли військовий намет на 60 місць. Його обігрівають дві переносні "буржуйки", заготовлено дрова. Електроенергію дає генератор. Усередині 12 лав, столи, три ліжка. Прихисток облаштувало Міністерство з надзвичайних ситуацій.
О 19.00 у наметі немає жодного жителя. Так називають рятувальники своїх клієнтів.
— Будуть сходитися десь після десятої вечора, — каже 30-річний Костянтин Коцюбський. — Чотири роки тому на цьому місці в холод теж виставляли намети. Простояли більше двох місяців. Непросто працювати з цими людьми. Правда, вони нічого не зламали, не вкрали. Приходили на ніч, розходилися о восьмій ранку.
— Чуєте крики? Це Наташка йде, — Костянтина перебиває Олексій Махотін, 32 роки. — Вона тут головна. Строє усіх тільки так. Авторитетна баба. Якщо вона тут, буде порядок. Розподіляє, хто за чистоту відповідає, хто за котельню, хто їсти готує.
До намету підходить невисока жінка в короткій шкіряній куртці та джинсах. Із кишені стирчить пачка цигарок "Прима люкс". Це 32-річна Наталія Слободянюк.
— Начальник, скоро підійдуть люди! — кричить. — Вони пока на вокзалі.
Їй дають пластиковий стакан із чаєм. Запрошують до намету.
Одного дня нас у палатці сиділо 56 чоловік
— Я тут зимувала і того разу, — Наталія надпиває, гріє об стакан почервонілі руки. — У мене там була своя кравать. Назначили тоді старшою по палатці. Мушу і зараз тут за всім дивитися. Прийдуть скоро люди. Розпалю грубку. Одного дня нас у цій палатці сиділо 56 чоловік. Не було де спати. Один на одного лягали. Біля мене два-три мужики. І всьо, тепло.
Узимку Наталія живе в підвалі міського водоканалу.
— Ніхто там до мене нічого не має. Я ж тільки зимою. А літом у селі Корделівка Калинівського району. Строю там хату братову. Його два роки тому поховали. А я недавно тільки вийшла із зони. Сиділа в Тернополі. Чого туди попала? Мєнти стрижавські (село Стрижавка за 5 км від Вінниці. — "ГПУ") підкинули мені патрони, 28 штук, засадили на два роки. Лучче, канєшно, на свободі. Хоть і холодно. Спасібо, що власті позаботилися про нас. А то б позамерзали на смерть. Бували такі случаї. А так гріємося по тролейбусах, доки не виженуть. На мені зараз дві куртки, три кофти, дві футболки.
Із чаєм до намету заходять двоє чоловіків.
— Підійшли до нас хлопці з патрульної служби. Кажуть, заходьте, там чайку поп"єте, поїсте, — каже 56-річний Василь Соловій із Липовецького району. Другий тиждень не має де жити. — Через сімейні обставини, — неохоче пояснює. — З дружиною розведений із 1996-го. Прожив з одною, а тепер діти до неї приїхали, а я остався за бортом. Живу на залізничному вокзалі, там є обігрів. Коли випав сніг, міліція попросила прочистити. Нада — ми зробили. От і дозволяють на вокзалі залишитися.
У мене сімейне положеніє. Поругався з женою і вже рік на вулиці живу
— У мене тоже сімейне положеніє. Поругався з женою, — додає Василь Настасяк, 32 роки. — Рік тому приїхали з нею сюда на заробітки з Могилів-Подільського району. Тут брат її вмішався, прогнали. Уже рік на вулиці живу. Родичі є. Хочу вернутися. Та діло в тому, треба дочекатися тепла, щоб заробити грошенят. Дома мама, сестра, дочка 7 років. Не прийдеш же з пустими руками.
Намети стоятимуть, доки будуть морози.
Пункти обігріву відкрито в Одесі, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Миколаєві, Севастополі. Миколаївською областю їздить пересувний пункт допомоги: три машини підвищеної прохідності та автомобіль "швидкої". У ньому за раз можуть обігрітися до 40 осіб.
2 
1
Коментарі