Пʼятниця, 18 грудня 2015 06:55

"Якщо підуть такі, як я, то не балакатимуть в окопах з мишами. Одразу — в наступ"

Автор: ФОТО: Дмитро Єсипчук
  Інструктор з лікувальної фізкультури робить масаж бійцю АТО на індивідуальному занятті
Інструктор з лікувальної фізкультури робить масаж бійцю АТО на індивідуальному занятті

Бійці АТО проходять психологічну реабілітацію в санаторії на Чернігівщині

— Куме, а чого ви свого Сірка задушили голими руками?

— Бо він гавкав по-руські.

— Це як?

—  Ґаф-ґаф, — чоловік у камуфляжних штанях розказує анекдот медсестрі в процедурній санаторію "Остреч" у місті Мена за 60 км від Чернігова. Готується прийняти хвойну ванну.

Санаторій виграв тендер на психологічну реабілітацію воїнів АТО. Від держави кожен із них отримує дві путівки: на два тижні для психологічного відновлення та на 18 днів — для санаторного лікування. Оздоровлення краще поєднати, кажуть психологи. Зараз у санаторії не більше півсотні бійців. Може прийняти до 300 осіб.

У коридорах — ­картини із пейзажами 1970-х. Батареї ­теплі, у кабінетах чисто. У спортзалі кілька чоловіків качаються, гріється на вечір сауна. Бійців мало — після процедур їх повезли в Менський зоопарк.

— Вечорами крутимо їм фільми. Потім — дискотека, — заступник директора санаторію Ігор Магаляс показує кінозал.

Перед вечерею правлять церковну службу.

В одному із кутків коридору — стіл з іконами, церковною літературою. Приходять півчі й молодий отець. Поруч кількох цивільних — з півтора десятка бійців від 20 до 40 років. Більшість у спортивних костюмах. Під час проповіді все нижче схиляють голови.

— Сатана був улюбленим ангелом Божим, але возгордився, — священик розвертається до людей. — Архангел Михаїл вигнав його з раю. Так і ви, — дивиться на "атошників", — прирівняні до воїнів святого Михаїла: виганяєте нечисть із нашої землі і боретеся зі злом.

Каже, що люди на Донбасі "під духовною окупацією", мощі з Києво-Печерської лаври вивезли в Росію і це "ганьба". Телеоператор підходить до отця і знімає. Невисокий боєць штовхає журналістку: "Хотя бы тут могли не снимать". Зривається і біжить коридором. За ним поспішає психолог 27-річна Алла Крохіна.

На вечерю — олів'є, картопля з м'ясом, чай, печиво, масло, яблука.

Дискотеку проводять у вільній частині коридору. Під стелею крутиться дзеркальна куля. Хлопці сидять попід стінами.

— Ану, танцюйте, — психолог Алла тягне їх у коло.

— Нема дівчат, — бурчать ті.

— А в армії як: на перший-другий розщитався: перші хлопці, другі — дівчата, — сміється жінка.

— А ви звідки знаєте? — регочуть хвилин п'ять. Зрештою один за одним стають у коло. Алла танцює з усіма. З одним укладає парі: якщо вийде танцювати, завтра біжить з ним 2 км. Жінка програє.

Після дискотеки деякі чоловіки без охоти погоджуються поговорити.

У номері два стандартні ліжка, телевізор, холодильник. 32-річний Олексій заварює каву. Він із накачаним торсом, стрибає на двох милицях. Каже, що 10 років тому служив в Іраку з Надією Савченко в 72-му батальйоні (2004–­2005-го Надія Савченко з українським контингентом була учасником миротворчої місії в Іраку. Служила стрільцем третьої роти 72-го окремого механізованого батальйону. — "ГПУ"). Більше нічого не хоче розказувати. Сам родом із міста Щорс на Чернігівщині.

— Когда началось АТО, мне позвонили. Повестки не было. Батальйон наш особого назначения в Чернигове. Там два товарища были, с которыми еще в Ираке служили. Знакомые пограничники бывшие. Ну так и попал.

Чоловік прослужив півроку на Луганщині, отримав поранення.

– 23 лютого розбудили, сказали вийти. Група — шість чоловік. Думали швидко сходити в розвідку і повернутися, посидіти, відсвяткувати. Роботи на годину-півтори. Я йшов і упав. Не відразу зрозумів, що то міна. Усіх контузило, а мене і ще одного тяжко поранило. Відвезли нас у Щастя, звідти гелікоптером — у Харків. Там у шпиталі склали. Потім інші шпиталі. Отак уже 9 місяців, — нагинається, проводить по нозі. — Всю розтрощило. В лівому стегні осколки, у правому плечі. Легеня пробита.

Показує фото в телефоні, де він в інвалідному візку з перемотаною правою ногою від коліна до ступні — на летовищі. До війни стрибав із парашутом. Після поранення їздив туди як глядач. Має першу групу інвалідності. Показує годинника від президента Петра Порошенка, який той вручив у Вінниці. Не може зняти, бо права кисть погано рухається. Розщібує зубами.

— Був поліз у ньому в душ, так тепер відстає на 10 хвилин, — сміється.

Каже, його молодший брат захищав Донецький аеропорт. Пригощає м'ясом із копченого бобра, ковбасою із лося і дикого кабана. Сьогодні його відвідували командири, то привезли.

— Хочу якнайшвидше стати на ноги. В Харкові тільки від наркозу відійшов, попросив костюм і кросівки, щоб бігати. Думав, що все мине. А на ноги став за сім місяців. Зараз їх розробляю, і точно буду ходити. Після ванн сплю. Набираюся сил. Психологи щодня займаються. Сам скоро психологом стану, — сміється.

40-річний Олександр Давидок теж із Чернігівщини. Невисокий, згорблений. Дивиться спідлоба.

— Пішов воювати сам. Чувствовав, що добром не кончиться. Я водій. Перша танкова бригада. Під Луганськом нашу частину обстріляли. Ми їх узяли в круг, не давали вийти.

Усього приходилося. Спали і на землі, досках. Їсти було, пить було. Влада видавала форму, то в обстріли горить-плавиться. Раз попереш — і сяде. Другий — можна шорти надівать. Волонтери дали нормальну. Команд ми не завжди придержувались. Стріляли у відповідь. Нам нічого не було, якщо пряма угроза. В населені пункти не стріляли ніколи.

Була у нас дворняжка Пуля. На шиї кулончик — пуля. Коли обстріл, забігає до нас і ховається в куток. Думали, хтось її образив. Тоді поняли, що хвилин за 10–15 до обстрілів ховалася. Може, було у ній щось божественне. Згубилась у Сватовому. Там польовий госпіталь був.

Все покинути не хотілося?

— Ні. Хотів пошвидше вибить тих негідників. Год назад не відправляли до психолога. Хлопців назад забирали, бо нікому було замінити на фронті. Це зараз нові порядки. Балакаю з Аллою, війна менше сниться. Дітей треба вивчити, поставити на ноги. Дівчинка і хлопець, 12 та 6 років.

Вже має на руках повістку на сьому хвилю мобілізації.

— Якщо підуть такі, як я, то не балакатимуть в окопах з мишами. Одразу — в наступ.

На ранок у хлопців робота в групі. Психолог пише на дошці слово "Кореспондент".

Бійці називають слова, які можна скласти з літер цього слова. За 10 хвилин таких набирається 50. Слова "окоп", "дрон" ідуть усередині списку, після слів "кот", "сон", "корсет". Хтось вигукує 51-ше: "Сепар!".

— Але ж ми не будемо його писати? — обертається до хлопців Алла.

Ніхто не заперечує.

124 тисячі осіб мають статус учасника АТО на жовтень 2015-го. Психологічну реабілітацію ­можуть пройти у чотирьох санаторіях: "Остреч" у місті Мена на Чернігівщині, "Березівські мінеральні води" у селі Березівському на Харківщині, "Орізонт" у Сергіївці на Одещині і "Феофанія" в Києві.

Ділять путівки з дружинами

— Більшість "атошників" не знають про програму, — каже 44-річний Ігор Магаляс. — Для гостей день із проживанням, харчуванням і лікуванням коштує 330–350 гривень.

Підходить до бювету. Набирає із краника воду. Каже, що вона лікує хвороби кишківника. Нею ж наповнюють ванни. Санаторій має 930-метрову свердловину з цілющою водою і лікувальні грязі, які видобувають неподалік.

— Тут і серце лікують, і дихання, і хребет, і зір, нерви, — продовжує. — Навколо ліс, в озері можна купатися. З грязі кладуть аплікації на суглоби, старі рани. Бійці можуть поділити путівку навпіл із дружинами. Є і жіночі процедури.

Зараз ви читаєте новину «"Якщо підуть такі, як я, то не балакатимуть в окопах з мишами. Одразу — в наступ"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі