Понад 100 радянських пам'яток планують знести в Києві відповідно до закону про декомунізацію. Перелік склав Український інститут національної пам'яті. Це 21 пам'ятник, погруддя і більш як 80 меморіальних дощок. Знесуть скульптуру екіпажу бронепоїзда "Таращанець" заввишки 3,7 м, 9-метрову стелу Чекістам та кінну статую Миколі Щорсу 13,8 м заввишки.
— Деякі рішення зі знесення у мене викликають подив. Наприклад, щодо пам'ятника Щорсу на бульварі Шевченка навпроти центральних залізничних кас, — розповідає києвознавець 56-річний Михайло Кальницький. — Це — пам'ятка національного значення, внесена до реєстру. Його пошкодження карається законом. Зняття цього статусу — справа довга і марудна.
У порівнянні з європейськими містами, в Києві залишилося не так багато пам'ятників. Сумніваюсь, що всі радянські слід зносити. Це стосується культурних діячів. Не треба їх звинувачувати у всіх гріхах. Наприклад, письменник Микола Островський. Йому закидають, що був комуністом. Пам'ятник стоїть у сквері імені Островського в Солом'янському районі. Створений видатним скульптором В'ячеславом Клоковим. Островський — спірна постать. Є версія, що чекісти йому штучно насадили такий радянський імідж.
Те саме стосується перейменування вулиць. Прикро, що перейменувати беруться вулиці, названі на честь героїв Другої світової, які визволяли Київ. Абсурдним здається перейменування Повітрофлотського проспекту. Він став розмінною монетою через посольство Російської Федерації, що там розташоване. Серед пропозицій — лідер ОУН Степан Бандера, Борис Нємцов (російський опозиційний політик, якого вбили 27 лютого 2015 року. — "ГПУ"). Теперішня назва історична, пов'язана з розвитком авіації в Києві. Перший діючий аеропорт у столиці — це "Жуляни", куди й веде проспект. Краще б пропоновані варіанти віддали Московському проспекту, названому на честь приїзду московського мера Юрія Лужкова. Є вулиця Московська, але вона історична. Не дивлячись, які в нас відносини з цією країною, перейменовувати її не варто.
Вулицю Гончара перейменовували вісім разів
Вул. Гончара в центрі столиці змінювала назву вісім разів. Це найбільше серед усіх у місті.
— На початку свого існування вона була короткою: від нинішньої Великої Житомирської до Ярославового Валу. Далі впиралася в реальний вал середньовічних укріплень. Цей відрізок іменувався Володимирським провулком на честь князя — хрестителя Русі. У середині XIX століття вали епохи Ярослава прибрали, проклали магістраль у бік університету, назвали її Велика Володимирська. Володимирський провулок продовжили через пустирі та яри до ринкової площі на тодішній околиці й назвали Мало-Володимирською. Тепер це площа Перемоги, — розповідає Михайло Кальницький. — Після вбивства прем'єр-міністра Петра Столипіна вулицю назвали Столипінською. При Центральній раді — Івана Стешенка, генерального секретаря освіти. При більшовиках вона стала вулицею Гершуні, організатора терактів проти царських чиновників.
1937-го її назвали на честь Ладо Кецховелі, грузинського революціонера-іскрівця. За два роки — льотчика Валерія Чкалова. Потім повернули дореволюційну назву — Столипінська. У листопаді 1941-го переназвали на честь українського історика Володимира Антоновича. Гончара стала з 1996 року.
3 
1
Коментарі