У одному з найвідоміших замків Рівненщини - в місті Дубно, гостям розповідають історію тортур та покарань. Екскурсію проводять у старовинних казематах, де завжди холодно і тьмяне освітлення.
Дев'ять великих та дев'ять менших пристроїв для катувань відтворені у натуральну величину. Більше того, усі вони в робочому стані. Майстри замку та художники-реставратори зробили їх із дерева, мотузок та металу за старовинними кресленнями. Ця екскурсія існує вже рік.
Щоб спуститися крутими сходами до підземелля, відвідувачі міцно тримаються руками за поручні у напівтемряві. А під час театралізованої вистави кат починає ще й гострити сокиру біля входу, з-під лоба поглядаючи на туристів.
Екскурсовод Іван Касянчук запалює свічку на дерев'яному столі писаря. Навпроти нього розташовані амфітеатром лави для глядачів.
"Тут починається історія Інквізиції, яка за понад 500 років закатувала десятки тисяч людей. Точної цифри жертв ніхто не знає, - каже гід і пропонує іти за ним у глибину казематів. – Священну Інквізицію запровадив у 1215-ому році Папа Римський Інокентій ІІІ, щоб боротися з інакомислячими. Але тортури для вибиття зізнань під час допитів використовували по всій Європі – і в Україні також".
Відвідувачі обережно входять. Станки для катувань розташовані у двох великих залах каземату. У першому знаходяться "Стілець Мойсея" з шипами, гільйотина та дві диби – горизонтальна та вертикальна. Біля кожного експонату є табличка з поясненнями, коли винайшли і як застосовували. До деяких прив'язані мотузками манекени – переважно вони зображають молодих гарних жінок, яких в старовину судили за відьомство.
"Найближчий кат жив у замку в Кам'янці-Подільському, а спеціальна школа катів існувала у Львові. Ремесло передавалося спадково, від батька до сина. А донька ката могла вийти заміж тільки за колегу тата, - каже Іван Касянчук. – Коли у Дубенському замку хотіли стратити когось важливого, то запрошували ката з Кам'янця-Подільського, ще й надавали йому у дорогу серйозну охорону у 100 воїнів".
"У старовину публічна страта була наче сучасне реаліті-шоу, - додає екскурсовод. - Чоловіки брали подивитися на смерть засудженого своїх жінок та дітей. Давні хроніки розповідають, що в 1770-тих роках у Дубні судили одного бідного чоловіка на ім'я Опанас. У нього була вагітна дружина та маленька дитина. Якось він пішов з жінкою до лісу по дрова, але за щось розлютився на неї та вбив. А доки батьків не було, дитина замерзла до смерті. Опанаса судили за потрійне вбивство – дружини, сина та ненародженої дитини. Його кинули за грати. Засудженим до смерті стражі інколи давали можливість втекти, але цей убивця відмовився – він глибоко розкаювався у тому, що накоїв. Йому мали відтяти голову, але свого ката у місті не було, а запрошувати Подільського ката було дуже дорого. Стратити чоловіка погодився один місцевий юнак. Він мав відрубати голову з одного разу, але не зміг. В результаті Опанас промучився з тяжкою рубаною раною ще 19 днів і лише тоді помер. Тому послуги професійного ката, який досконало знав людську анатомію, цінувалися дуже дорого. Врятуватися від неминучої смерті та тортур жінка-жертва могла лише у випадку, якщо кат запропонує їй руку та серце, чоловік – тільки, якщо сам погодиться стати катом".
Гід також показує, як працює гільйотина – щойно він відпускає мотузку, як важке лезо зі стукотом падає вниз. Чоловік піднімає і показує глядачам відрубану голову ляльки.
"У фільмах показують, що приреченого на смерть клали обличчям донизу. Насправді, все було навпаки і набагато жорстокіше – людина бачила, як на неї насувається лезо", - запевняє екскурсовод.
Туристи обережно наближаються до тортурів, щоб краще роздивитися. Хтось пробує пальцем, чи гострі шипи на "Стільці Мойсея" – великому кріслі, куди кат саджав жертву для допиту. У маленькій камері неподалік до стіни приковані ланцюгами два скелети. Над ними звисає павутиння.
Додаткову атмосферу смерті у казематі створюють відрубані голови, ноги і руки манекенів та штучна кров. Інших ляльок у залах колесують, підвішують за ребро на гак або катують водою. В окремому закуті стоїть манекен молодої жінки, яку спалюють на вогнищі – вона прив'язана до стовпа мотузками і обкладена дровами та хмизом. У потрібний момент вмикають освітлення, яке імітує язики вогню. Касянчук детально описує тортури і страждання жертви. Дехто з слухачів кривиться і дивиться на все з огидою, інші – з цікавістю.
"Кажуть, у Дубні у 18-ому столітті живцем спалили двох жінок – за те, що прийняли іслам, - продовжує екскурсовод. – А в цілому, тяжкі тортури для нашого замку були не дуже характерні. Найчастіше застосовували ганебний стовп, біля якого жертву ставили на цілий день на потіху натовпу – будь-хто міг побити її палицею, обзивати або плювати на неї. Людина мучилася не стільки від болю і незручного положення, скільки від сорому. До ганебного стовпа найчастіше ставили за крадіжки або пиятику. Перед закованим у колодки п'яницею ставили ще й повну чашу, але він не міг дотягнутися до неї і мучився від спраги".
Після години у холодному підземеллі глядачі поводяться по-різному – одні мовчать, а інші починають жартувати, щоб розсіятися після побаченого.
"Хочеться усе побачене якнайшвидше забути – у мене мурашки по шкірі, що можна стільки болю завдавати живій істоті, - каже Ірина Поліщук, одна із відвідувачок. – Єдине, задля чого потрібні такі виставки – це жорсткий урок людству, щоб більше такого не повторювалося".
"Ми можемо струну і натягнути, і відпустити. Залежно від того, як поводяться туристи. Адже на екскурсію в підземелля приводять навіть дітей, - каже директор музею Леонід Кічатий. – Але це частина нашої історії і її теж треба знати. В будь-якому разі, по теленовинах ми щодня бачимо й гірші речі".
Усі постійно діючі виставки у залах нагорі та у підземеллях згодом стануть частиною нового проекту про духів та легенди Дубенського замку. За минулий рік фортецю відвідало майже 100 тисяч туристів.
1 
2164
Коментарі
2