"Если хотите понять и почувствовать Москву, погуляйте по Старому Донскому кладбищу. В Париже проведите полдня на Пер Ла шез. В Лондоне съездите на Хайгейтское. Даже в Нью Йорке есть территория остановившегося времени - бруклинский Грин Вуд. Если день, погода и ваше душевное состояние окажутся в гармонии с антуражем, вы ощутите себя частицей того, что было прежде, и того, что будет потом. И, может быть, услышите голос, который шепнет вам: "Рождение и смерть - это не стены, а двери".
Так писав Борис Акунін у книзі "Кладбищенские Истории" про Старе Донське кладовище.
Письменник радить відвідати його тим, кого цікавить давня Москва. Любителі дореволюційної столиці Росії й зараз ходять у це місце на прогулянки, часто замовляють екскурсії.
На Старому Донському ховали багатих городян, коли ще не було більшовиків-комуністів, коли місто ще не почали заповнювати червоні прапори, а замість них були чорно-жовто-білі, які прославляли Російську імперію. Втім, ховали тут і пізніше, але основа некрополю сформувалася саме до Першої світової війни, до революції і ще за часів "старого порядку".
Донське кладовище площею 13 гектарів з однойменним монастирем облаштувалося в 10 хвилинах ходьби від станції метро Шаболовська. Воно існує тут із 1591 року. З другої половини 17 століття Старе Донське стає місцем захоронення аристократії, місцевої знаті. Свій останній притулок тут хотів знайти кожен, хто при житті мав гроші, але нічим більше не прославився. Натомість відомих письменників, громадських діячів, героїв війни і науковців стали ховати на Новому Донському. Два кладовища розділяють два різні входи. Тут є могила письменника Олександра Солженіцина, актриси Фаїни Раневської. На північ від Великого собору — могила Жуковського, батька російської авіації.
Біля Східної стіни — справжні горельєфи, зняті з Храму Христа Спасителя, які свого часу зберегли від руйнувань. За часів Другої світової на кошти вірян тут збудували велику танкову колону із 40 одиниць техніки. Машини пофарбовані у білий колір.Проте Акунін радить уникати Нового Донського, і замість цього йти на Старе. Тут, на меморіальних каменях, є написи, які навряд чи можна побачити в інших місцях - "статский советник","поручик", "столбовой дворянин". Зокрема, тут є могила Дар'ї Салтикової, російської поміщиці-садистки на прізвисько "Салтичиха". Ця жорстока жінка отримала сумну славу за те, що після смерті свого чоловіка замордувала понад 130 людей. Власну прислугу, дівчат-наречених і простих кріпаків вона катувала до смерті. Вирок поміщиці виносила сама Катерина ІІ. Смертну кару Салтикової замінили багаторічним ув'язненням у монастирській в'язниці.
"Они и в самом деле все умерли - говевшие, делавшие визиты, читавшие "Московские губернские ведомости" и ругавшие коварного Дизраэли, - пише Акунін, - Но на Старом Донском кладбище меня охватывает острое, а стало быть, безошибочное чувство, что они где-то рядом, до них можно дотянуться, просто я не знаю, как поймать ускользнувшее время, как поддеть тайну за краешек. Он, этот краешек, совсем близко: кажется, еще чуть-чуть - и ухватишь. Близок локоть. И я сочиняю романы про XIX век, стараясь вложить в них самое главное - ощущение тайны и ускользание времени. Я заселяю свою выдуманную Россию персонажами, имена и фамилии которых по большей части заимствованы с донских надгробий".
1 
2164
Коментарі