Італійське містечко, відоме насамперед завдяки "падаючій" башті, це, звісно ж Піза. Зрештою, не такий уже і малий населений пункт – тут проживає близько 90 тисяч людей. Але туристів приїжджає значно більше. І всі прямують на Поле Чудес – так з італійської перекладається назва площі Campo dei Miracoli, де височіє і не збирається падати дивовижа, знана у всьому світі.
Насправді ж похилена вежа – це зовсім не вежа, а дзвіниця собору Санта Марія Ассунта. Та весь комплекс церковних споруд виглядає настільки досконало, що навіть не одразу звертаєш увагу на вежу. Він наче витканий, вишитий чи просто намальований. І тільки коли підходиш ближче, розумієш: уся ця краса – справжня.
"Багатий, як пізанин". Такий вислів для визначення міри багатства існував у середні віки. Тоді Піза була великим містом, а її мешканці – багатими людьми. І квінтесенцією усієї цієї величі став собор, баптистерій та дзвіниця. Що цікаво, будували їх із трофеїв, привезених із завойованих міст. Тому колони на соборі – різнокольорові, а плити часто мають написи і навіть язичницькі візерунки. Із цим тут пов'язано безліч прикмет. Так, студенти, яких у цьому місті багато, переконані: якщо вдасться правильно порахувати кількість дірочок в одному із каменів – складеш іспит на найвищий бал. А одружені жінки нібито вірять в інше: досить усього 5 хвилин подивитися на четверту чорну колону у другому ярусі собору – і їхні чоловіки будуть неодмінно вірними. От тільки діє така магія лише 24 години. Тож усім охочим залишається два виходи – або переїжджати до Пізи і щодня споглядати красу Поля Чудес, або ж не вірити у прикмети.
10 євро коштує піднятися на Пізанську вежу. За ці гроші можна подолати 294 сходинки, а це аж вісім поверхів! І, відповідно, подивитися на місто з висоти 55 метрів. Але якби не помилка архітектора, допущена ще на початку будівництва у ХІІ столітті, підійматися сходами довелося би майже удвічі більше. За задумом, дзвіниця собору повинна була височіти аж на 98 метрів над землею. Усередині навіть є сім дзвонів, налаштовані на звучання семи нот. От тільки хилитися башта почала практично одразу -- чи то через м'який грунт, чи через поганий фундамент і близькість грунтових вод. Тож майстер збудував перший поверх і втік. Ще майже два століття архітектори ризикували, добудовуючи, зміцнюючи і змінюючи ненадійну конструкцію. І досягли свого -- вежа таки не впала.
Сьогодні Пізанська вежа буквально "нафарширована" різноманітними сенсорними датчиками. Тут повсякчас пильнують, щоб "тривале диво", як ще називають башту, не завалилося. У 1990 році досередини навіть заборонили пускати туристів – настільки великою була загроза обвалу. Над вирішенням цього складного завдання мізкували найвідоміші архітектори з усього світу. Але завдяки тому, що у 2007-му з північного її боку вибрали 70 тон грунту, кут нахилу верхівки вежі вдалося вирівняти аж на 45 градусів.
Найвідоміша у Європі дзвіниця і далі щороку відхиляється від вертикальної осі на 1 міліметр. Але наверх знову почали пускати усіх охочих. І кожен може відчути себе трішки Галілео Галілеєм – адже відомий вчений також піднімався на її вершину. Він кидав донизу предмети і зміг довести, що прискорення вільного падіння не залежить від маси тіла. От тільки кидати тепер нічого не треба. Унизу повно туристів.
2 
2164
Коментарі