На громадський транспорт у Лондоні за тиждень витратиш 1000 гривень

Фото: Фото Романа Сініцина

Киянин Роман Сініцин, 27 років, перебував тиждень у Великій Британії. Їздив з друзями на футбольний матч збірних Англія - Україна.

"У нас були квитки на футбол, тому що без них би візу точно не дали. Квитки купували в онлайні, потім отримували поштою. Ну і якраз потрапили на останній день паралімпіади й церемонію закриття. Тому вдалось трохи проникнутись "олімпійською" атмосферою, - розповідає Роман. - Практично уся олімпіада проходила у новоствореному Олімпійському парку – це величезна територія заставлена стадіонами, кортами, манежами, басейнами. Причому побудували її на окраїні у не зовсім благополучному районі (емігрантському) щоб з часом цей район став благополучним за рахунок олімпійської інфраструктури і притоку туристів, а отже грошей.

Заради чого варто їхати у Англію? Заради Англії. Причому, як виявилось, у Лондоні ця "стара добра Англія" присутня мало. Варто їхати у Ліверпуль, Манчестер, Йорк, щоб це відчути. На Лондон достатньо "виділити" 2-3 дні, відчути шалений темп і зрозуміти: Київ — це все-таки провінція. Я з друзями їхав також заради футболу і пабів. За тиждень обійшли десяток легендарних стадіонів: Енфілд, Стемфорд Брідж, Болейн Граунд, Уемблі... При стадіонах є музеї клубів, там теж були. Не сподобалось, що з усього роблять комерцію: сфотографуватись з Кубком ліги чемпіонів - 15 фунтів. З музею ти стовідсотково потрапляєш у 3-4 поверховий клубний магазин. Сподобались екскурсії стадіонами, особливо у Челсі й Ліверпулі. На Стемфорд Брідж (Челсі) показували навіть колишню шафку і форму Шевченка, можна зайти у роздягальні і вийти на поле, посидіти на тренерському містку.

Культура відпочинку у англійців дуже цікава. Я чомусь думав, що наші чи імпортні "британські паби", які типу "британські", будуть подібними на ті, що там. Виявились зовсім не подібними: там після шести в цих пивнухах народу набивається, як в банках. Реально не проштовхнутись. І всі між собою спілкуються, можуть щось голосно кричати чи співати. У п'ятницю взагалі жесть. Добре, що в них існує заборона на куріння у пабах, бо можна було б вчадіти там. У нас спокійніше.

У Лондоні дуже багато емігрантів: поляків, українців, прибалтів, болгар, арабів, пакистанців. Таке враження, що британців там не лишилось. Здивували ціни, чомусь думав, що там дешевше. З того, що у нас дорожче: сири, за 3-4 фунти (40-50 грн) можна купити кілограм чудового французького сиру. Це не стосується інших міст, у Ліверпулі, наприклад, усе в півтора рази дешевше, ніж у Лондоні. Дорогий транспорт, ми за тиждень у Лондоні на метро й автобуси витратили десь 1000 грн.

Здивувала культура харчування: усі так поспішають, що їдять на ходу – на вулицях, у автобусах у метро. Просто ходять з бутербродами чи сандвічами і жують. Тому повно фаст-фудів різних, у тому числі й етнічних: пакистанських, індійських, турецьких.

Здивували відстані: знайомий живе у Лондоні в двох годинах їзди від центру (на метро) і каже, що це мало і у нього дуже хороший район. Є такі, що три, а то й три з половиною години добираються. Середньостатистичний англієць живе нормально, як на мене, хоча багато-хто жаліється на кризу й безробіття. У Ліверпулі заїжджали у "робочі" райони, там рівень життя добряче нижчий. Місцями було навіть страшнувато, що можуть підрізати. Зустрічали українців, які у Лондоні по 5-10 років уже, причому багато хто нелегально, віза давно закінчилась, а додому не вертаються – тільки гроші посилають. Не проблема купити словацький чи латвійський підроблений паспорт, щоб там було спокійніше і було що показати поліції у разі чого, але з таким паспортом не перетнеш кордон. У хостелі нашого знайомого вболівальника, українські жіночки-прибиральниці підгодовували добре: виносили йому молоко, ковбасу з буфету. Жив як у Бога за пазухою.

В Англії можна знайти реально дешевий брендовий одяг. Ми ходили по торгових центрах і видивлялись розпродажі. За 20-30 фунтів можна купити джинси чи светр, який у Києві коштує 200-300, ну це якщо пощастить. Нам трохи фортунило – тому затарились фірмовим і якісним одягом. Книги теж дешеві (2-6 фунтів), у нас англомовні надто дорогі. Ну і стандартно – сувеніри, магнітики та інший непотріб. Перед відльотом зайшли в супермаркет і забили сумку різними сирами, пивом, приправами. Сири й досі доїдаю.

Молодь, як здалось, відпочиває веселіше за нашу, особливо у п'ятницю. Тоді усі п'яні й веселі. Дехто п'яний до такої кондиції, що не може рухатись самостійно, поліція на це не звертає увагу, хіба якщо хуліганити починають. Загалом багато подорожують – і молоді, і старі можуть собі дозволити. Зважаючи, що за допомогою лоукостів Ryanair/ EasyJet можна з Британії за смішні гроші (10-50 фунтів) полетіти десь у Португалію, Іспанію чи Грецію. Ну і, відповідно, в цих країнах ціни значно нижчі за британські, тому на європейських (та й не тільки) курортах завжди вдосталь британців.

До туристів ставляться доброзичливо. У Лондоні взагалі половина туристів проводить свій час у центральній частині міста, тому на них радше заробляють. До матчу збірних англійці підготувались добре, вказівники біля стадіону дублювались на українську, деякі стюарти теж розмовляли українською (не російською, а українсьокою!) – мабуть з діаспори. На секторі було багато наших, причому на 90 % наших які там живуть: студенти, заробітчани, посольські, діаспора. Таких як ми не дуже багато було, приїхало б більше але у багатьох були проблеми з візами – відмовили.