Метро у Відні, як і в більшості великих міст Європи - зручне, функціональне і без надмірностей. Відрізняється від київського також відсутністю гучного гулу і шуму. Таке перше і головне враження від віденського метрополітену, і зберігається воно під час першої та наступних поїздок.
Усі станції віденського метро знаходяться неглибоко під землею. Максимальна глибина - 24,6 метра на станції Карлплац. Тим не менше, більшість станцій оснащені зручними прозорими ліфтами, якими можна спуститися і піднятися. Користуються ними в основному ті, хто перевозить великий багаж. Також, звичайно, інваліди.
На кожній платформі - яскравий покажчик лінії та напрямків. Те ж саме написано на поїзді, що приходить. Видно, яка його кінцева станція, тому напрямок руху визначити не складно. Двері відкриваються впритул до перону, а остання обов'язково для інвалідів або мам з колясками з пандусом. На покажчиках видно назву станції та гілки метро, де ви знаходитесь. На кожній станції стоять автомати з продажу квитків. Приймаються банківські картки, паперові купюри і залізні монети.
Як і скрізь у Європі, орієнтуватися в метро Відня потрібно за номером або назвою гілки і напряму кінцевої станції. Тут діє єдина система проїзду на громадському транспорті. По єдиному квитку можна їхати на метро, трамваї чи автобусі в межах 100-ї зони. Вона покриває весь центр і всю мережу метрополітену. Одноразовий проїзд у віденському метро коштує 2,20 Євро. Квиток для одного проїзду на наземний транспорт коштує на десять центів дорожче, а картка для багаторазового проїзду в метро на 24 години - 7,60 Євро. Пасажирів з кішками, собаками та іншими невеликими тваринами просять купити квиток також і для тварини. Коштує він приблизно на половину дешевше звичайного.
У Відні, як і в деяких інших успішних столицях Європи, рідко ловлять безбілетників. Тут до людей - велика довіра, тому й проїзд у метрополітені перевіряють рідко. Можна легко пройти повз турнікет, не "закомпостувавши" квиток. Але зловживати довірою до вас все ж не варто.
До речі, в метро Будапешту ситуація з контролем проїзду кардинально протилежна. Зранку біля турнікетів стоять відразу кілька контролерів: стежать, щоб кожен квиток був закомпостований. А ввечері в будапештському метро контролери переміщуються безпосередньо по вагонах, де і шукають "зайців". Впізнати перевіряльників легко: вони носять на шиї великі жовті таблички-посвідчення. Тому в метро Будапешта часто можна спостерігати таку ситуацію: помітивши людей з "розпізнавальним знаком", пасажири без квитків швиденько вибігають з вагона на найближчій станції. Часом їх вибігає настільки багато, що вагон лишається практично пустий.
2 
2164
Коментарі