Вранці 19 листопада відвідую собор Святого Христа Всеспасителя в місті Шуша, Нагірний Карабах. Там у підвалі така акустика, що навіть легкий рух губами відлунює.
За годину їм гранат на скелі заввишки 300 м у парку Дждрдуз. В обід – уже в столиці невизнаної республіки - Степанакерті. Їм женгялов хац – місцева традиційна страва. Хлібець з начинкою із 17 видів дрібнонарізаної зелені. Реєструюсь у Міністерстві закордонних справ. Отримую дозвіл на перебування в зазначених населених пунктах і відправляюсь у село Ванк. Зупиняю там проїжджу машину, прошусь на ночівлю. Самвел везе до себе. В дворі його чекають пацієнти. Працює стоматологом, вдома має черговий кабінет. Вечеряємо пісним борщем. У тарілку виціджуємо сік спілого граната. Замість сметани кидаємо солоний сир. На стіл подає дружина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Проїхатися найдовшою канатною дорогою світу коштує $8,5
Вранці піднімаюсь пішки кілометри три на гору до монастиря Гандзасар XIII ст. Там зустрічаю чоловіка в "конверсах". Два дні тому розмовляли з ним на заправці по дорозі в Шуші. Він – лікар з Москви, приїхав у Степанакерт зробити операцію. З ним спускаюсь назад у Ванк. Прошусь до місцевих поїсти. Жінка років 25 годує гороховим пюре, салом зі спеціями, вінегретом, хлібом, аджикою.
По дорозі в Кельбаджар, що в 100 км від Ванка, виходжу на повороті до термальних джерел.
2 
2164
Коментарі