У Західній Європі, де люди багато і продуктивно працюють, дозволити собі тривалий відпочинок і перезавантаження може далеко не кожен.
Письменниця і викладачка Оксана Лозинська кілька років тому мала досвід вигорання на роботі, тому закрила всі свої робочі справи у Нідерландах, де живе і працює, і поїхала подорожувати Південно-Східною Азією. Як усе відбувалося, читайте в інтерв'ю Gazeta.ua.
Чому ви обрали для подорожі саме Азію?
Мені потрібно було просто поїхати і забутися. Мені хотілося тиші. Чомусь уявлялася вона мені в Азії. Приїхавши туди, я усвідомила, що, насправді, така не одна. Неймовірно велика кількість людей із західного світу втікає на Схід, до Азії, аби віднайти власний спокій, позбавитися будь-яких обов'язків чи тягарів зовнішнього світу і залишитися один на один із собою.
Я знаю особисто кількох українців, які подорожують світом та Азією, зокрема. Вони ведуть цікаві та інформативні блоги, фейсбук-сторінки та веб-сайти. Та все ж у Західній Європі тенденція подорожувати є більш масовою. Це не лише пов'язано із більшими фінансовими можливостями: життя в багатьох країнах Азії є значно дешевшим, ніж в Україні.
Як вам вдалося отримати відпустку на рік у такому завантаженому роботою суспільстві?
Є таке поняття – сабатикал – коли можна взяти одноразову відпустку на рік.
Наважуються на подорож – найсміливіші. Або ті, які іншого виходу не бачать взагалі. А ще є ті, які їдуть, спаливши за собою усі мости. Серед них – я
Така кількамісячна подорож є мрією дуже великої кількості голландців. При цьому, реалізують її найсміливіші. Слабші їм заздрять, сильніші – ними пишаються та підтримують. Бо для цього треба покинути роботу, дім, рідних, не знаючи, що на тебе чекає у тій далекій країні чи на іншому континенті. Врегулювати всі справи в Нідерландах - усілякі страхування, сплата базових рахунків, тощо - щоб вони відбувалися автоматично, - на це іде мінімум кілька місяців. Після повернення теж потрібно мінімум кілька місяців, аби ті самі справи врегулювати. Це проблематично. Необхідно докласти великих зусиль і часу. Не кожному це по душі, не кожному під силу. Наважуються на подорож – найсміливіші. Або ті, які іншого виходу не бачать взагалі. А ще є ті, які їдуть, спаливши за собою усі мости. Серед них – я.
Як планувався маршрут?
Перед цією поїздкою я ніколи не була в Азії. Звичайно, в інтернеті достатньо інформації, аби добре підготуватися. Я начиталася достатньо, щоб прийняти рішення стосовно першої країни, куди їхала точно і на місяць: це був Непал. Я хотіла іти в гори, Гімалаї, мене приваблювали різнокольорові прапорці на їх фоні та проникливі глибокі очі гімалайських дітей на фотографіях.
Далі я думала про місяць в Індонезії та місяць в Тайланді. Обирала країни, куди їде більшість туристів – вони найбільш європеїзовані, і для мене, початківця в Азії, це було найоптимальніше рішення.
Квитки замовила лише на політ до Катманду, столиці Непалу. Далі планувала вирішувати по ходу.
У Нідерландах зробила необхідні вакцинації проти малярії, гепатиту, та інших небезпечних хвороб, які переносяться азійськими комарами. В Нідерландах є спеціальні клініки, де людину ознайомлюють із можливими хворобами та загрозами у відповідній країні, та вакцинують на кілька років вперед.
Я роздала все своє добро людям. Залишила кілька коробок з найважливішим. А скільки добра людина може нажити за кілька років! Це усвідомлюєш лише тоді, коли переїжджаєш
Що взяли в мандрівку?
Я взяла з собою себе. Володіла, окрім англійської, ще й голландською. Це мало допомогти мені не залишитися без хліба. Я знала, що в Азії цінуються голландські викладачі, однією з яких я була. Мала на руках голландський паспорт, який давав можливість подорожувати без перешкод. Звичайно, я переживала, але знала, що при необхідності, роботу знайду.
Купила 2 рюкзаки: великий і малий; накидки на них у рази дощу; спальний мішок; рушник швидкого висихання; спеціальне взуття для походу в гори та спеціальні шкарпетки; сухий шампунь. Речей у подорож треба було брати мінімум: лише найнеобхідніше. Це давало відчуття свободи.
Ще плануючи покидати Нідерланди, я роздала все своє добро друзям чи просто людям. Залишила кілька коробок з найулюбленішим чи найважливішим. А скільки добра людина може нажити за кілька років! Це усвідомлюєш лише тоді, коли з певних причин переїжджаєш. Вдома у шафах кожна річ має своє місце, тому здається, що не так вже й багато маєш. Але як тільки починаєш це все добро пакувати. Не дарма кажуть, що раз у кілька років треба очищати простір від нажитого непотребу – це очищає простір і енергетично.
Я була вільна. Мені потрібен був лише мій рюкзак. І він же був моєю єдиною відповідальністю. Щастю не було меж.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У Таїланді бачила багато розірваних квитків на літак додому"
Сабатикал практикують багато зі світових компаній (в основному за ІТ-напрямом), щоб забезпечити деяким співробітникам довший відпочинок від роботи. В Україні така практика поки не дуже поширена і якщо трапляється, то швидше за за ініціативою співробітника, який бореться з професійним вигоранням.
Походить поняття "сабатикал" від єврейського слова "шабат", що означає священний день, в який не можна займатися ніякою роботою. Тільки тайм-аут від роботи в разі сабатикала передбачає не тільки один день відпочинку.
Зародився він у XIX столітті в Гарварді. Тоді професори, які пропрацювали шість років в університеті, мали можливість взяти рік оплачуваної відпустки на написання наукових робіт і проведення досліджень.
Сьогодні світові компанії-лідери регулярно практикують такий тайм-аут від роботи.
Сабатикал - це не просто відпустка для "полежати" на дивані перед телевізором або на пляжі з коктейлем. В його основі лежить ідея саме творчого перезавантаження, отримання нового досвіду і розвитку, які згодом принесуть компанії свої плоди.
Деякі люди використовують сабатикал, щоб спробувати відкрити власний бізнес. За півроку відпустки можна спробувати і в разі невдачі повернутися назад. Є й ті, хто просто використовує тайм-аут в роботі для релаксу з сім'єю або екстремального відпочинку наодинці.
Коментарі