Як покинути роботу і почати подорожувати. Досвід українки з Нідерландів

Мені потрібно було просто поїхати і забутися. Мені хотілося тиші. Чомусь уявлялася вона мені в Азії. Приїхавши туди, я усвідомила, що, насправді, така не одна. Неймовірно велика кількість людей із західного світу втікає на Схід, до Азії, аби віднайти власний спокій, позбавитися будь-яких обов'язків чи тягарів зовнішнього світу і залишитися один на один із собою.

Я знаю особисто кількох українців, які подорожують світом та Азією, зокрема. Вони ведуть цікаві та інформативні блоги, фейсбук-сторінки та веб-сайти. Та все ж у Західній Європі тенденція подорожувати є більш масовою. Це не лише пов'язано із більшими фінансовими можливостями: життя в багатьох країнах Азії є значно дешевшим, ніж в Україні.

 

Є таке поняття – сабатикал – коли можна взяти одноразову відпустку на рік.

Така кількамісячна подорож є мрією дуже великої кількості голландців. При цьому, реалізують її найсміливіші. Слабші їм заздрять, сильніші – ними пишаються та підтримують. Бо для цього треба покинути роботу, дім, рідних, не знаючи, що на тебе чекає у тій далекій країні чи на іншому континенті. Врегулювати всі справи в Нідерландах - усілякі страхування, сплата базових рахунків, тощо - щоб вони відбувалися автоматично, - на це іде мінімум кілька місяців. Після повернення теж потрібно мінімум кілька місяців, аби ті самі справи врегулювати. Це проблематично. Необхідно докласти великих зусиль і часу. Не кожному це по душі, не кожному під силу. Наважуються на подорож – найсміливіші. Або ті, які іншого виходу не бачать взагалі. А ще є ті, які їдуть, спаливши за собою усі мости. Серед них – я.

 

Перед цією поїздкою я ніколи не була в Азії. Звичайно, в інтернеті достатньо інформації, аби добре підготуватися. Я начиталася достатньо, щоб прийняти рішення стосовно першої країни, куди їхала точно і на місяць: це був Непал. Я хотіла іти в гори, Гімалаї, мене приваблювали різнокольорові прапорці на їх фоні та проникливі глибокі очі гімалайських дітей на фотографіях.

Далі я думала про місяць в Індонезії та місяць в Тайланді. Обирала країни, куди їде більшість туристів – вони найбільш європеїзовані, і для мене, початківця в Азії, це було найоптимальніше рішення.

Квитки замовила лише на політ до Катманду, столиці Непалу. Далі планувала вирішувати по ходу.

У Нідерландах зробила необхідні вакцинації проти малярії, гепатиту, та інших небезпечних хвороб, які переносяться азійськими комарами. В Нідерландах є спеціальні клініки, де людину ознайомлюють із можливими хворобами та загрозами у відповідній країні, та вакцинують на кілька років вперед.

Я взяла з собою себе. Володіла, окрім англійської, ще й голландською. Це мало допомогти мені не залишитися без хліба. Я знала, що в Азії цінуються голландські викладачі, однією з яких я була. Мала на руках голландський паспорт, який давав можливість подорожувати без перешкод. Звичайно, я переживала, але знала, що при необхідності, роботу знайду.

Купила 2 рюкзаки: великий і малий; накидки на них у рази дощу; спальний мішок; рушник швидкого висихання; спеціальне взуття для походу в гори та спеціальні шкарпетки; сухий шампунь. Речей у подорож треба було брати мінімум: лише найнеобхідніше. Це давало відчуття свободи.

 

Ще плануючи покидати Нідерланди, я роздала все своє добро друзям чи просто людям. Залишила кілька коробок з найулюбленішим чи найважливішим. А скільки добра людина може нажити за кілька років! Це усвідомлюєш лише тоді, коли з певних причин переїжджаєш. Вдома у шафах кожна річ має своє місце, тому здається, що не так вже й багато маєш. Але як тільки починаєш це все добро пакувати. Не дарма кажуть, що раз у кілька років треба очищати простір від нажитого непотребу – це очищає простір і енергетично.

Я була вільна. Мені потрібен був лише мій рюкзак. І він же був моєю єдиною відповідальністю. Щастю не було меж.