У самому центрі міста Дубно на Рівненщині стоїть фортеця, яку обтікає річка Іква. Колись вода оточувала замок з трьох боків. З четвертої були непроходимі болота, тому татари й козаки наважувалися на штурм лише узимку, коли трясовина замерзала. Нині рів спорожнів і заріс травою, а туристи потрапляють у замок через дерев'яний міст.
"У давнину фортеця була чи не найбагатшою у Європі", - запевняє директор заповідника Леонід Кічатий, який зустрічає на вході. – "1492-ого замок заснував Костянтин Острозький, який єдиний з православних князів був гетьманом Литви. Він програв лише дві битви, а 31 виграв – cкарбниця була повна трофеїв та речей, які приносили у данину".
З роками статки нащадків князя не меншали. 1507-ого Дубно отримало Магдебурзьке право, що давало можливість торгувати й виготовляти спиртне, ще й збирати мито з подорожуючих купців.
Музейники переклали з польської старовинний реєстр харчів та скарбів, які зберігалися там 1616-ого року. Серед перерахованого було 49 великих скринь усякого добра: золото, срібло і самоцвіти, обладунки для лицарів та їхніх коней, іменна та звичайна зброя, прикраси, коштовний одяг та підбиті хутром плащі, різні побутові речі та продукти.
"Їжі і зброї там було стільки, щоб пересидіти в облозі не один рік", - каже завідуюча відділом історії Тамара Дмитренко. – "Думаю, Микола Гоголь сильно перебільшив голод під час облоги Дубна у своєму "Тарасі Бульбі".
Ну як могли голодувати люди в замку, коли у них було кілька тисяч шматків сала, в'яленого і сушеного м'яса, сотні бочок з медом, борошно і усякі крупи? Все це роками зберігалося у погребах і постійно поповнювалося, судячи з документу-опису. У казематах вільно вміщалися не тільки власник замку, його родина і солдати, але й усі мешканці міста".
Нині у казематах 17-ого століття порожньо і дуже холодно. Якщо надворі спека, то в підземеллі з рота іде пара. При такій температурі продукти не псувалися кілька сезонів.
Однією з найбільших коштовностей того часу вважалися гармати. Їх відливали лише у Львові та Гданську. Згодом виробництво освоїли і дубенські майстри. Дружина князя Костянтина Острозького Софія Тарнавська серед усього іншого привезла йому у посаг 4 гармати. Це було дуже багате придане.
"Гармати не раз рятували місто. Є легенда, як 1577-ого року у нашому замку племінниця князя Острозького Беата Дольська на власному весіллі убила з гармати сина татарського хана", - кажуть екскурсоводи. – "Під час святкування у залу вбіг зляканий гонець, який повідомив, що фортецю взяли в облогу татари. Наречений Януш Соломирецький сховався під стіл, а от хоробра жінка разом із охоронцем Яном Богданом Сусловим на прізвисько Жерлик побігла до бійниці. Він зарядив гармату, а Беатка з неї поцілила у шатер полководця і вбила його. Після смерті лідера татарське військо злякалося і відступило геть. Там, де колись стояло ханське шатро, нині розташований Дубенський автовокзал".
Окремо розповідають про Жерлика, що він був диваком-ненажерою і за це отримав своє прізвисько. На сніданок він з'їдав двох півнів, смажене порося, гуску, баранину, три смажені печінки – волов'ячу, телячу та свинячу, кавалок сиру, 4 буханки хліба. Запивав трапезу 3 літрами вина і меду, а пива наливав собі без міри.
"Він ніколи не п'янів. А після такого ситного сніданку сідав обідати, наче й не їв зовсім. Жерлик не був блазнем, але господарі замку цінували, що таке обпивайло розважає їхніх гостей", - додає Тамара Борисівна.
Замок в різні часи намагалися узяти штурмом татари, козаки, боярин Шеремєтьєв – їх приваблювали чутки про неймовірне багатство. Проте фортеця жодного разу не була завойована.
Замок переходив від одних власників до інших – у спадок, в подарунок або через шлюбні союзи. Однак від давніх скарбів майже нічого не залишилося через марнотратство князів Любомирських. У 19-ому столітті вони проживали своє майно у карти, пропивали та заставляли у лихварів за безцінь. На одному з їхніх прийомів побувала жінка-гусар Надія Дурова, чий полк деякий час квартирував у Дубно.
Розповідають, що батько Юзеф Любомирський був скупий, а от його син Марцелій – відомим гулякою. Коли грошей не стало зовсім, 1844-ого син поїхав до Санкт-Петербургу і там продав Дубно за 82 тисячі злотих російському золотопромисловцю Яковлєву. Додому з грошима він уже не повернувся, а поїхав до Англії і потім мандрував світом.
Марцелій був одружений на своїй двоюрідній сестрі Ядвізі. Дружина його ненавиділа, бо первісток від інцесту помер, а народження другого сина зробило її інвалідом – відняло ноги.
Після втечі Марцелія Любомирські мусили покинути замок. Чоловік та дружина випадково зустрілися знову в Константинополі. Там Ядвіга дізналася, що на російського царя Миколу Першого готується замах.
"Княгиня написала государю листа, в якому детально описала свій сон про його вбивство. Коли замах вдалося відвернути, цар подумав, що Любомирська - мудра провидиця. Він запросив її до свого двору і навіть повернув Дубно. Але ненадовго – наступник цар Олександр Другий знову той замок забрав і віддав сину Яковлєва", - оповідає Тамара Дмитренко.
Згодом у Яковлєва Дубенський замок купила княгиня Єлизавета Барятинська, яка наприкінці 19-ого століття продала його державній скарбниці.
Син Марцелія Юзеф, якого назвали на честь скупого діда, помер за столиком у одному з паризьких кафе. В його кишенях не було навіть жодного мідяка, щоб розплатитися за їжу.
Палац Любомирських, де вони жили і приймали гостей, нині стоїть на території замку неподалік головної брами. Колись там була й велика картинна галерея. На жаль, оригінальну колекцію полотен та портрети своїх пращурів Юзеф розпродав у Відні. Тому стіни палацу прикрашають інші полотна з фондів музею, а також привезена виставка картин зі Львова.
Дубенський замок у сучасному вигляді відновили у 1930-тих роках, бо у Першу світову війну його частково зруйнували австрійці.
Віднедавна на першому поверсі палацу з'явилася "Карбована історія" - виставка грошей різних часів та народів, починаючи з Давнього Риму. На зеленому сукні лежать понад 2 тисячі рідкісних монет, банкнот та військові нагороди. В окремих вітринах виставлено три срібних скарби, які було знайдено на території району. Нагорі над стендами висять герби та прапори європейських держав - свого часу у замку побували гетьман Іван Мазепа, шведський король Карл ХІІ, цар Петро І, а також полководці Суворов і Кутузов.
У іншій частині палацу триває реставрація бальної зали, а поруч є кімната із великими старими фотографіями Дубно.
З вестибюлю палацу сходи ведуть на другий поверх, де у залах зібрано старовинну зброю, одяг, рукописи та різні предмети побуту. Найдавніші речі тут - з часів Палеоліту. В одній із скляних вітрин показано поховання прадавньої людини – зігнутий скелет та глиняний посуд.
Неподалік каземату є ще одна будівля з підземеллям. Поки що камери порожні, але незабаром у них буде виставка знарядь для тортур. Їх відтворять за кресленнями.
Замковий годинник на брамі грає мелодії тричі на добу - щоранку о 8-ій годині звучить гімн України, опівдні – гімн Дубно, а о 20-тій чути мазурку.
Молодята часто приїздять до замку на фотосессії. У ньому можна проводити і виїзні церемонії розпису та саме весілля. Тоді у дворі накривають велике шатро на 300 гостей, а навколо виставляють охорону.
27 вересня Дубенському замку виповниться 520 років.
1 
2164
Коментарі
5