— У Білорусь вперше потрапила випадково, — розповідає 27-річна Ольга Федорова з Києва. Вже рік живе в Гомелі зі своїм хлопцем. — Друг-музикант їхав автостопом і запропонував приєднатися. Я погодилася. Це було років сім-вісім тому. Побували в Гомелі й Мінську.

До Гомеля приїхали о другій ночі. Зупинялися у друзів на іншому кінці міста. Це називається "вписка". Кілька років тому в Білорусі не було хостелів, тому намагалися "вписатися" у друзів чи знайомих. На гостинець привезли тоді українського пива. Воно було дуже популярне. Зараз білоруси навчилися робити своє. Найсмачніше — темне "Ніч у Брюг­ге". Ще тут випускають шоколадне пиво, але воно менш поширене.

Країна дуже змінилася після 2014-го.

Тоді відбувся Чемпіонат світу з хокею. У Мінську майже всюди на вас дивився символ чемпіо­нату зубр Волат — у метро, на вулицях, на футболках. Зараз його можна побачити лише біля Льодової арени.

Білоруси дуже пишаються чистотою.

Під час першої поїздки вразила чистота на вулицях. З тих пір нічого не змінилося. Пригадую, як увечері пили з білоруськими друзями пиво. У темряві шукали смітник, щоб не кидати пляшки на вулиці. Хоча я ніде не бачила оголошення про штраф.

"У нас немає безробіття, бо всі зайняті прибиранням", — жартували торік. Зараз ситуація змінилася. У країні криза. Друзі на державних підприємствах працюють на вихідні і свята. Дуже бояться втратити роботу.

2015-го запровадили закон про "тунеядство".

Хто не працює 183 дні, мають платити спеціальний податок. У середньому він становить 500 доларів на рік. Це середня зарплата в Білорусі. Хоча можна відкупитися. За 30 доларів можуть виготовити довідку про працевлаштування. Але для цього треба їхати в Росію.

Медицина у Білорусі майже повністю державна.

Приватних клінік дуже мало. Лікуватися можна лише за місцем прописки. Я за звичкою досі їжджу до Києва із Гомеля 6 годин автобусом або потягом. Хоча всі хвалять білоруську медицину. У місцевому центрі радіомедицини лікуються десятки діток, яким не допомогли в Україні.

У Білорусі мені не вистачає футболу.

Пам'ятаю, як удома вся країна об'єднувалася, коли грала збірна. Тут такого немає. У Гомелі мало хто знає, як називається їхній футбольний клуб. Держава пропагує хокей, але він також не масовий. У Гомелі мало спортзалів і фітнес-клубів. Активно популяризують спорт білоруські націоналісти. Замість акцій протесту проводять футбольні турніри. Аргументують тим, що останніми роками головним видом спорту став "літрбол". У багатьох містах і містечках людям немає куди піти. Сидять вдома і пиячать.

До України білоруси ставляться досить прихильно, попри постійну російську агітацію.

У Білорусі майже немає свого телебачення. Українські канали там також не показують. Переважно дивляться російські. Подруга розказувала, що якось до неї підійшла жінка запитати, де виготовлено йогурт. За штрихкодом визначила, що в Білорусі. "Добре, що не в Україні. Там дітей убивають. Я по телевізору бачила", — почула у відповідь. Я поки що з такими випадками не стикалася. Але про політику намагаюся не говорити.

Східна Білорусь дуже відрізняється від Західної.

Влітку їздили у Гродно на березі річки Німан. Тут поруч Литва і Польща. Спершу здалося, що ми десь за кордоном. У центрі міста — красива пішохідна вулиця з ресторанами й сувенірними крамничками.

У Білорусі майже ніде не почуєте білоруської мови. Багато хто вважає, що білоруська — це пережиток, штучно створена мертва мова, яка існує лише в книжках.

×