Найбільш загадкові, казкові, легендарні, автентичні замки України.
Економічна криза змушує українців шукати дешевші варіанти проведення вільного часу і повертає звиклих до свіжих вражень туристів до вітчизняних об"єктів. Адже в Україні чимало чудових природних чудес (їх не лише сім:), замків, фортець, церков...
1. Хотин і Кам"янець-Подільський: найбільш кіногенічні
Цю зіркову пару конкурентам не наздогнати: дві чудово збережені твердині, знайомі з дитинства за фільмами Сергія Тарасова про Робін-Гуда, Айвенго та інші чорні стріли, розташовані на відстані у 24 км одна від одної. Сполучення між містами чудове: через Хотин йдуть всі автобуси і маршрутки в чернівецькому напрямку.
Кам"янецький замок більш масштабний, хотинський проте мав значно більше ролей в кіно, серед таких, які важко не запам"ятати - Ля-Рошель в третій серії саги про Боярського-д"Артаньяна.
Остання кінопоява обох фортець на великих екранах відбулася нещодавно: в невиразному фільмі "Тарас Бульба" Володимира Бортка Хотин і Кам"янець разом чомусь зображають фортецю в Дубно.
На півдорозі між обома замками - колишнє містечко Жванець. Тут над меандрами Жванчика піднімаються рештки замку Калиновських (XVII ст.). Начебто дрібничка, але виглядає вкрай мальовничо, пропустити буде образливо.
Поруч - радянський дот 1930-х років - об"єкт на любителя, але таких любителей останнім часом не менше, аніж романтиків-фортечників. Ще один дот, щоправда, підірваний, піднімається над Дністром, в гарну погоду з нього видно Хотинський замок.
За 6 км від Жванця по дорозі на Борщів, вже на території Тернопільської області, в селі Окопи, біля злиття Збруча і Дністра - ще одні замкові рештки.
Окопи св. Троїці були зведені наприкінці XVII ст. на місці давнього городища з єдиною метою: не пускати в захоплений яничарами Кам"янець турецькі каравани з провіантом і зброєю. Місія виконувалася сумлінно, а після повернення столиці Поділля у польські руки Окопи надовго відійшли у тінь - аж до моменту, коли в місцевому костелі не засіли, обороняючись від російських вояків, польські конфедерати.
2. Дубно: справжній тарасо-бульбівський
Подільські замки, звичайно, більш показні, але й у волинських твердинь є свій шарм. Особливо добре це розумієш вранці, коли в тихих водах Ікви відображається замковий палац (XVIII ст.) та майже декоративна вежа Беатка.
З вежею пов"язаний переказ. На початку березня 1577 року в замку готувалися до одруження племінниці власника міста князя Острозького, Беати. Та до Дубна Злодійською долиною підійшли татари - і гостям вже було не до весілля, вони тікали в паніці.
Здивована шумом, дівчина запитала в служниці, що трапилося - і почула про напад татарів. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена, про татарів не чула - і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були не набагато розумніші, розказали, що чули: татари - це люди, як народжуються сліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом. Песиголовці.
Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла. Побачивши під стінами Дубна ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучила з гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубна.
Саме ця фортеця фігурує в повісті Гоголя. Жителі міста фактом пишаються - тут проводиться щорічний рок-фестиваль "Тарас Бульба". Інші волинські міста Дубному заздрять і створюють власні міфологічні симулякри. Скажімо, більшість жителів Полонного (тут від замку залишився лише вал та глибокі підвали) впевнені, що могила Тараса Бульби знаходиться на околиці саме їхнього міста.
3. Свірж: найбльш пацифістський
Не даремно в мушкетерській сазі Г.Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася роль Бетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі над велетенським плесом ставків, надзвичайно м"який.
З 1453 року і до початку XVII століття містечко Свірж належало роду Свірзьких, які й звели на березі ставу твердиню. З трьох боків вода захищає ренесансну споруду, а з четвертого за оборону відповідають міцні стіни і самотня оборонна башта (можливо, каплиця). Око кіноманьяка її впізнає: це бастіон Сен-Жермен, де чотири мушкетери снідали під ворожими кулями в кінцевій сцені кінофільму.
Якраз напередодні Першої світової війни були завершені роботи з оновлення замку генералом Робертом Лямезан-Салянс (1869-1930). 2 вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родинними портретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни. Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених. Вміли зруйнувати - вмійте й поновити.
Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966). Реставрація тривала - ви вже здогадалися - до вересня 1939 року.
Під час Другої світової війни замок було пограбовано і частково зруйновано. В радянські часи його використовували як школу трактористів, пізніше тут планувалося влаштувати будинок творчості Союзу архітекторів. Сучасна доля споруди незрозуміла: в цьому рівнянні забагато невідомих.
4. Червоногруд: найбільш загадковий
Як і вартує загадці, це місце потрібно наполегливо шукати: населенного пункту з такою назвою немає на карті України. Хіба от на картах Тернопільщини вдасться віднайти петлю річки Джурин між селами Нагіряни і Нирків з написом "піонер. табір".
Місце є - а слова немає. Одні називають кратер з замком Нирковим - за назвою одного з сусідніх сіл. Інші величають неіснуюче вже понад півстоліття польське село чомусь на давньоруський манер Червоногородом.
Найбільш відповідною українській граматиці буде назва Червоноград - в такому разі неминуча плутанина з однойменним шахтарським поселенням на Львівщині. Лишаються два варіанти: польський (Червоногруд, а багато століть тому - Чирвонигрод) та український (жителі навколишніх сіл здавна називали це місце просто Червоне).
Є ще латинська назва з літописів: castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. У всьому винні брунаті подільські пісковики, які надають і землі, і камінню тут червонастого кольору.
На початку ХVІІ сторіччя магнати Даниловичі замість старої дерев"яної фортеці зводять тут мурований замок, пізніше пошкоджений турецькими військами. У 1820-40 роках князі Понінські на мурах напіврозваленої твердині зводять неоготичний палац.
Над каньйоном піднімаються дві башти. Їхні верхні частини-"корони" везли на підводах аж зі Львова. Всередині однієї з веж влаштовано потаємний хід - він зберігся й до сьогодні. У палацовому парку чути бурхливу мову 16-метрового водоспаду на річечці Джурин.
Вже в міжвоєнні часи в одній з баштових "корон" не вистачало зубців: під час Першої світової російські вояки залізли на башту і спробували їх відламати. В результаті полетіли разом з ними донизу.
З 2003 року на замчищі з"явився барак, в якому оселився монах УАПЦ. За його версією, яку тиражують жовті газети, під замком знаходиться вхід до пекла, який охороняє безголовий лицар. А під землею розташована зала судилища, де відбуватиметься Страшний суд. Спелеологи б подивувалися такій назві відомої печери "Поросячка", що й справді розташована неподалік від замку...
5. Білгород-Дністровський: наймасштабніший
Навіть якщо не знати, що Білгород - одне з найдавніших міст світу, вразитися в цьому райцентрі Одещини є чому: найбільша з українських фортець розташована саме тут, на високому скелястому березі Дністровського лиману на залишках античного міста Тіри.
Два з половиною кілометри оборонних стін - це серйьозно. Шкода, не всі з 34 башт дожили до наших днів.
Будували фортпост протягом двохсот років і молдавани, і генуезці, і турки. Найстаріша частина (ХІІІ ст.), Цитадель - своєрідна фортеця в фортеці.
Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще можна було тримати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби.
Ексурсоводи розказують про скарби, залишені тут турками, про дивовижний водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім"я великого вигнанця античності - Овідія.
У серпні 1484 року 300-тисячне військо турецького султана Баязета ІІ і 50-тисячеі загони кримського хана Менглі-Гірея окружили замок з берега та лиману. Після 16-денної облоги фортеця пала. На 328 років тут встановлюється турецьке панування.
Хоча запорожцям і вдавалося спокій османів порушувати, і регулярно: під стінами Аккерману бували і Лобода (не Світлана, а Григорій), і Іван Сірко, і Семен Палій.
6. Середнє: найзагадковіший
Прем"єрі фільму "Ангели і демони" присвячується! Тамплієри на городі! Скарби Жака де Моле під Мукачевим! Ну і так далі.
Насправді, нічого аж такого загадкового, а видовищного й ще менше. Але вплив, який завдяки масовій літературі робить на народ слово "тамплієр", я б недооцінювати не стала. Бо якраз посередині марафонської дистанції між Ужгородом і Мукачевим - Середнє, а посередині Середнього (ну добре, майже посередині) - залишки донжону тамплієрського замку (ХІІІ ст.). В самій східній твердині колись могутнього ордену зберігали не міфічне срібло, а банальні сіль і зерно. Ну і що?
Добирати середньовічних вражень в Середньому можна в стародавніх винних підвалах, та ще й з дегустацією. А в якості бонусів - замки в Ужгороді і Мукачевому. Збереглися вони значно краще за тамплієрську руїну, легенди про привидів в запасі мають, тож сумно точно не буде.
7. Судак: найбільш курортний
Найвідоміша з кримських фортець зведена генуезцями в 1371-1469 роках на конусоподібній горі Киз-Куле-Бурун.
Гора мільйони років тому була кораловим рифом, а зараз піднімається над морем ефектним боком. Судацька фортеця ідеальна саме навесні, коли тисячі втомлених сонцем курортників ще не товчуться між численними баштами і гарматами. Хоча площа в укріплень така, що вистачить на армію відпочиваючих: 30 га.
На сусідній горів знімали серіал "Майстер і Маргарита", хоча які там серіали, коли перед очима така краса. Ще в 1365 роках Солдайю-Судак захопили генуезці, саме звідси почалася їхня експансія на південний берег Криму. Звідси й неслов"янські імена у назвах башт: башти названі на честь генуезьких консулів.
Легенди свідчать, що турки в 1475 роках були змушені вдатися до хитрощів, щоб заволодіти генуезькою твердинею, що вважалася неприступною: катапультами закидали на фортечний двір трупи, замасковані під тіла померлих від чуми.
Паніка, що розпочалася в фортеці, зіграла османам на руку: генуезький консул відплив з міста, а міщани здалися на милість переможцям. Турки ж не пожаліли нікого, вирізавши все населення того ж дня.
8. Кременець: найбільш легендарний
Стільки переказів розказують про ці стіни, що режисери фільмів жахів мали б в чергу вишиковуватись під горою Боною. Не шикуються - і це їхня помилка.
Ми ж послухаємо про міст з волосся, зведений для королеви Бони, про її ж криваві ванни і інші дивацтва, потім згадаємо, що ця хитра і розумна італійка ніколи на Поділлі не бувала - і зосередимося на залишках замку та чарівному містечку у підніжжя майже 400-метрової гори. Звідси Кременець весь як на долоні.
Легенди легендами, а замок багато чим зобов"язаний дружині Сигізмунда І, який 1536 році подарував їй Кременець і околиці. Вона укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Від"їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з Кременця 70 возів різного добра.
А замок продовжував нести свою варту. У вересні 1648 року полковник Филон Джалалій взяв фортецю в облогу. Півтора місяці тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні, твердиню було здобуто і зруйновано. В перший і останній раз. З того часу фортеця вже не відбудовувалася. А на П"ятницькому кладовищі під горою біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.
Колись на замчищі знаходилася місцева телевізійна вишка, а зараз лише розвалини фортечних стін щербато піднімаються над Кременцем. Ліворуч була криниця, вибита в скелі в 1530-х роках: без води не витримати довгих облог. Це звідси начебто у Великдень з"являється Бона з ключами у роті...
Мрієте про скарби? В Кременці ви такі не одні. В 2004 році місцевий школяр змайстрував прилад для пошуку захованих на горі скарбів. Прилад спрацював, та не скарби знайшов хлопець, а десяток німецьких снарядів часів Другої світової.
9. Кудринці: автентика як вона є
Ось вам замок для фанатів і екстремалів. Дорога в це село на межі Тернопільської і Хмельницької області - ворогу не побажаєш. Рейсовий транспорт ходить з великими часовими проміжками. Інфраструктури - нуль. Але краса така, що пробачаєш цим надзбручанським пагорбам і розбитий асфальт, і довгий підйом до замку.
Сірі рештки башт тризубом віддзркалюються в збручанській воді, короною увінчують високу гору Стрілку. Фортецю збудували в 1615 році магнати Гербурти, та замок особливим героєм себе не показав: то козаки Максима Кривоноса разом з повсталими жителями села вигонять польський гарнізон влітку 1648 року, то турки здобудуть твердиню в 1672 та 1694 роках.
На початку XVIII століття кудринецька фортеця перетворилася на родове гніздо Гуменецьких. З часом резиденція перейшла до наступних власників, Козібродських, які перетворили її на своєрідний музей, прикрасивши покої портретами та старовинними меблями.
Побачити фрагменти колекції кудринецького замку можна зараз в Тернопільському краєзнавчому музеї. Підземний хід, неодмінний атрибут будь-якого романтичного релікту середньовіччя, починався в південній башті, але зараз засипаний. Біля південної стіни простежується невелика хвіртка для несподіваних нападів на ворога.
А вже скільки скарбошукачів бачив цей форпост - і не перелічити.
10. Замок Шенборн (Чинадієве) - найбільш казковий
Навіть залізнична станція тут схожа на мініатюрний замок, а у розкішному парку ховається справжнє казкове диво. Спочатку з-за крон дерев з"являється висока башта, прикрашена годинником та родинними гербами.
Леви в коронах - в такому лігві й справді міг жити цар, хоча алеї навколо заполонили не монархи, а хворі з патологією серцево-судинної, нервової систем чи обміну речовин. На цих захворюваннях спеціалізується санаторій, що з 1946 року розташувався в розкішному мисливському палаці графів Шенборнів.
Все починалося у 1840-му з дерев"яної хатинки, куди володарі домінії графи Шенборни навідувалися на полювання. В 1890 році для Шенборнів зводиться мурований замок, за яким можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів. Контури ж ставу нагадували абрис Австро-Угорської імперії.
Всередині можна помилуватися вітражами в каплиці, камінною залою, старими дерев"яними сходами, які охороняє геральдичний лев біля їх підніжжя. На стелі люстра: жіноча фігурка, зроблена з оленячих рогів.
Незвичної краси палац свого часу зацікавив одного з ідеологів нацизму Германа Герінга, який в 1939 році намагався купити маєток в уряду Августина Волошина. В середині ХХ століття в "Карпатах" відпочивав відомий американський художник Рокуел Кент, який захоплювався чарівністю карпатської природи та витонченою архітектурою палацу.
За матеріалами Українська правда. Життя
5 
1
Коментарі
5