У юності я захоплювалася дохристиянськими віруваннями. Згодом у моїй свідомості язичницькі божества поступилися місцем християнським святим. І, здається, ні одні, ні інші від такої рокіровки не постраждали.
Але про наближення свят довідуюся не з православних календарів. Доля підкинула мені в приятелі письменника з бурхливою біографією.
У нього суперечливі стосунки з релігією і складні — з церквою. Надто — з певними конфесіями. Одна з них після виходу чергового роману мало не оголосила його авторові анафему.
Та йдеться не про це. Мій приятель — страшенно чутлива натура. Не з переказів, а з власного досвіду він знає, що перед великими християнськими святами лихі сили особливо завзято спокушають людей. Тому останні роки письменник ведеться на вмовляння друзів лягти за деякий час до свят у лікарню — буцімто для того, щоб підлікувати задавнену, ще з армійських часів, виразку. А насправді — сховатися далі від спокус.
Не зважай. Це з мене бєси виходять
Якось ми з чоловіком поверталися опівночі додому і зустріли цього нашого приятеля. Запросили на чай. Він зайшов до хати і раптом почав несамовито чхати. Чхав протягом усього часу, поки я поралася із заваркою. Потім махнув рукою:
— Не зважай. Це з мене бєси виходять, — і, не скуштувавши чаю, попрощався та й пішов собі.
А наступного дня я довідалася, що саме почався Петрівський піст.
Лише раз я бачила приятеля у Великодній тиждень. Він був просвітлений, мов дрібний язичницький божок, якому не знайшлося місця у сонмі християнських святих. З вусатою котячою усмішкою облизував носик крашанки й по-дитячому азартно шукав, з ким би погратися "навбитки". А потім смачно, з прицмоком христосувався.
1 
1
Коментарі
9