Домовилася про зустріч у центрі Києва та прийшла трохи раніше. Щоб не стовбичити, спустилася в "трубу" під майданом Незалежності. Купила чаю з лимоном, стала під колоною і п"ю собі. А неподалік музикант гітару налаштовує. Налаштував і заграв романс: "Не уходи, побудь со мною..." Чоловік тільки грав, не співав. Але грав так, що мені аж сльози навернулися.
І така печаль на мене найшла, якої ніколи не трапляється влітку. Хіба восени. Полізла в кишеню по гроші для музиканта, а там тільки двадцятка. Бо весь дріб"язок щойно за чай віддала. І міняти ту двадцятку пізно, бо нагорі на мене вже чекають.
Йшла з таким відчуттям, наче завинила тому музикантові. А гітарна мелодія лунала у вухах аж до вечора. Усе зрозуміла, коли біля дому побачила горобину.
Як підеш купатися, то верба з дупи виросте
Щороку вона червоніє так раптово, наче різкий дзвінок будильника вдосвіта. І завжди ніби завчасно. Бо ж я іще не надихалася літом, а головне — не накупалася досхочу. А горобина сигналізує, що вже пізно лізти у воду. У дитинстві після 2 серпня мені забороняли купатися в ставку. Баби казали: "Ілля у воду насцяв. Як підеш купатися, то верба з дупи виросте".
Я сміялася. Але все одно не купалася. Бо люди на порожньому місці заборон не вигадують. Мабуть, хтось колись таки мав неприємності з тією вербою. А пророка Іллю сюди приплели, бо ще кажуть, що він літо на ключ замикає.
Щороку, як уперше, заскочить мене червона горобина, стою перед нею, немов перед замкненими дверима. І таке відчуття, наче комусь завинила.
1 
1
Коментарі
6