Розбещений різдвяними стравами організм уже й сам не знає, чим би його поласувати. У морозилці кілограм морозива спочиває, а діти вернуть носа. А мій ніс вернеться в бік відчиненої кватирки. Хочу на вулицю, але заслабла. Мене втішають:
— Це ж пародія, а не зима!
Усе одно стаю на підвіконня, нюхаю ранкове повітря, та мене осяює. Йду смажити перловку.
— Ура! Ти робиш свинячу їжу! — радіє молодший.
Смажена перловка — особливі ласощі. Як мені було років 10, саме після Різдва бабуня готувала це дивне їдло. Виявилося, що смаженою крупою вона лікує свиней, коли у них, даруйте, "швидка настя". Я запитала, чи можна й мені покуштувати.
— Тільки посоли, бо живіт заболить, — відповіла бабця й сипнула перловку мені в рукавицю.
Тільки посоли, бо живіт заболить
Їла надворі. Підсолені порепані перловинки виявилися смачніші за улюблений арахіс. Я так "присіла" на перловку, що наступного літа, збираючись із батьками на море, насмажила аж два кілограми. Правда, мама заборонила її брати. Сказала, що я зганьблюся і чудуватиму людей. Я образилася і залишила крупу на балконі в коробці. А коли повернулася, коробка була пошматована і порожня: із ласощами впоралися голуби.
Я досі вряди-годи готую цей делікатес. Із роками перловка смакує ще дужче. У дитинстві вона мені пахла лише сама собою. А зараз, як заплющити очі, до неї домішуються інші запахи з того далекого дня дегустації. Це і хрумкі квашені яблука з погреба, і смажена картопля з красивими пластами кисляку у кварті. Навіть запах від купи гною попід городом згадується з приємністю, бо мороз усі запахи ошляхетнює.
Оце їм собі по перловинці, вмокаючи пальця в сільничку і тішуся, а чоловік іронізує щодо свинячої їжі. Нехай собі. Зате я єдина в світі їм ці ексклюзивні ласощі. І мені пахне справжньою зимою.
1 
1
Коментарі
3