Ексклюзиви
Пʼятниця, 25 липня 2008 15:50
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Сон як доказ

 

Мені наснилося, що я вбила людину. Спершу це була одна людина, але в процесі сну вона перетворилася на іншу. Ота інша так мені допекла, що я холоднокровно замочила її кришталевою вазою по голові. Потім не менш холоднокровно прибрала місце злочину й придумала собі алібі.

Часом людям сниться така фантастика, що на голову не налазить. Але в моєму сні не було нічого фантастичного — тільки неприємний осад. Бо кому приємно дізнатися, що він здатен на вбивство? Навіть уві сні.

Довго метикувала над його тлумаченням і врешті-решт вирішила вважати сон порожнім. А чоловік сказав, як завжди:

— Дурне спить, дурне снить.

Лише раз він утримався від традиційного коментаря.

Кілька років тому розбився на машині наш знайомий — світлий і відвертий чоловік. Усе вказувало на нещасний випадок. Цим фактам повірили навіть найближчі друзі загиблого. А я не повірила. Бо чоловік той невдовзі мені наснився та сказав, що не може заспокоїтися: за нього не поставили свічку в церкві Бориса і Гліба. І попросив мене це зробити.

Він попросив поставити за нього свічку в церкві

Здивувалася, бо ми з ним приятелювали, не більше. У нього було кому снитися, крім мене. Та й церкву Бориса і Гліба я не знала. Поки шукала її, згадала, що святі Борис і Гліб — невинно убієнні. А знайшовши нарешті в Києві церкву на їхню честь, довідалася, що загиблий частенько туди заходив.

Нині не маю жодних сумнівів, що загинути йому "допомогли". Та мені ніхто не вірить, хоча сни іноді важливіші за матеріальні докази. Їх можна приховати чи сфальсифікувати. А сон завжди залишається наодинці з тим, хто його бачить.

Зараз ви читаєте новину «Сон як доказ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода