За часів мого дошкільного дитинства батьки винаймали кімнату з окремим входом у старій хатинці на київській вулиці Підгірній. При хаті був садок. Там до самісінького літа млосно пахло дикими фіалками, а восени — старою кропивою, горіхами, котами і бражкою з дріжджового заводу.
Але найкращий запах мала сама хата. Кожної пори року вона пахла одночасно всім: фіалками, бражкою, мишами, кропивою, смородиною, мохом і дровами в старій грубі.
Раз на кілька років мене непереборно тягне на Татарку. Зараз на місці приватних хат стримлять висотні будинки. Та я безпомилково визначаю місце, де ми жили.
Якось малою я з татом пішла гуляти на пагорби. Ті, біля яких розташований нині телеканал "Новий". Там росли яблуні, а в траві жила сила-силенна смугастих равликів. Вони страшенно пасували до моєї смугастої сукенки з великою кишенею. Я назбирала повнісіньку кишеню рогатих симпатяг і порозсаджувала в саду на кущах смородини.
Її онуків і правнучку переселили в нову квартиру
Господиня хати, сувора баба Женя, боролася з непроханими гостями, які об"їдали смородинове листя не гірше за біблійну сарану. Тато, червоніючи, намагався співчувати. А я тішилася зі своєї рогато-смугастої ферми.
Баба Женя померла. Її онуків і правнучку переселили в нову квартиру. Хата ще довго стояла порожня, вростала вікнами в землю, аж поки не зруйнувалася. Але перед тим, як рештки будівлі розтягнули бульдозери, равликовий народ устиг ввібрати її запах у свої смугасті домівки.
Досі за одним із сучасних будинків залишився невеличкий острівець старого саду, де кожної пори року пахне фіалками, бражкою, мишами, кропивою, смородиною, мохом і дровами з груби. Там равлики ховають у смугастих мушельках крихти старої хати.
1 
1
Коментарі
3