Після того як Валерій Газзаєв став тренером київського "Динамо", менш за все хотілося б перераховувати його спортивні регалії та робити прогнози. На сьогодні новий тренер "Динамо" більш цікавий тенденцією, яку визначило його запрошення до Києва. Тенденція ця полягає в остаточній дискредитації вітчизняної школи тренерів, якщо така взагалі існує.
За 17 років існування футболу незалежної України жоден вітчизняний тренер не зміг здобути з клубом чи національною збірною жодного міжнародного титулу. Тому цілком логічним виглядає рішення амбітних власників наших провідних футбольних клубів шукати наставників за кордоном. Можливо, свого часу слід було розпочати саме із запрошення іноземних тренерів, а не футболістів, яким українські фахівці так і не навчилися давати раду.
Інша річ, що насправді великі іноземні тренери, так само як і великі іноземні футболісти, до клубів із країн колишнього СРСР не поїдуть ні за які гроші. Виняток — Росія. І лише стосовно тренерів. Російські футболісти, які зробили собі міжнародну рекламу, хочуть їхати в найсильніші чемпіонати, у той час як російських тренерів туди ніхто не кличе.
Україна — єдина місце, де російський тренер може самоствердитися, довівши свою професійну придатність. Приклад Юрія Сьоміна, який за півтора року роботи з київським "Динамо" повернув собі авторитет на батьківщині, надихне, як на мене, не лише Валерія Газзаєва. У Росії є ще чимало хороших тренерів, і цілком імовірно, що згодом вони працюватимуть з українськими клубами.
У Росії працює единий українець — Грозний
Існує думка, що цінність іноземних наставників для наших клубів полягає в їхній незалежності від певних українських футбольних реалій. І це справді так, але лише частково. Тому що на першому місці все-таки залишається професіоналізм. Досвід тренерів збірної України Олега Блохіна та Семена Альтмана, які торік не затрималися в російському футболі більше кількох місяців, це переконливо засвідчує. Єдиний українець В"ячеслав Грозний, який працює нині в Росії зі специфічною командою з Чечні, теж свого місця ще як слід не зігрів.
Таке із нашим футболом уже було. Усі досягнення київського "Динамо" в післявоєнні десятиліття були здобуті під проводом іноземних, у нинішньому розумінні, тренерів із Росії. Це тривало доти, доки не підросло покоління українських наставників, найкращим з яких був Валерій Лобановський. Не виключено, що і тепер у нас будуть рости свої тренери, які спочатку вчитимуться в іноземців, а потім стануть кращими за них. Чомусь здається, що у Валерія Газзаєва їм учитися буде легше, ніж у Мірчі Луческу.
3 
1
Коментарі
1