Четвер, 24 липня 2008 18:59

"За перемогу над "Динамо" і "Шахтарем" платили по тисячі доларів"

Автор: фото: Василь ТАНКЕВИЧ
  Ігор Яворський: ”Першою командою був львівський ”Сокіл”
Ігор Яворський: ”Першою командою був львівський ”Сокіл”

Уродженець Львівщини Ігор Яворський, 49 років, у складі тернопільської "Ниви" встановив рекорд другої ліги чемпіонату СРСР. Він забив 35 м"ячів за сезон. По завершенні кар"єри гравця — у 37 років і 9 місяців — Яворський привів "Ниву" до сьомого місця у вищій лізі чемпіонату України. Спілкуємося за обідом в одному з ресторанів у центрі Тернополя.

Як починалася ваша професійна кар"єра футболіста?

— Першою  командою був львівський "Сокіл". Потім грав у "Ниві"  — Підгайці й "Колосі" — Павлоград. З останнього клубу 1982 року потрапив до харківського "Металіста". Тренував команду Євген Лемешко. Довго в Харкові не затримався — зіграв шість матчів у вищій союзній лізі. У Москві під час гри з "Торпедо" зазнав серйозної травми коліна й повернувся до Павлограда. Запам"ятався домашній матч у складі "Металіста" проти московського "Спартака". Спека 35 градусів. Приїжджаємо на стадіон, а газон у воді. Його просто залили. Чому? "Спартак" технічний, і на поганому полі нівелювалася його перевага, — сміється. Зіграли 0:0. Могли й виграти. Тарасов не забив пенальті. "Спартак" тоді на ходу був, і нічия вважалася хорошим результатом.

До грузинської "Гурії" з Ланчхуті вас запросив тренер команди Михайло Фоменко?

— Так. Перед командою ставили завдання пробитися до вищої ліги. Матеріальний стимул також зіграв свою роль. Якщо зарплата в "Ниві" "чистими" була 136 карбованців, то в Ланчхуті за місяць міг отримати до 3–4 тисяч. У Ланчхуті провів рік. Зіграв практично у всіх іграх, забив шість м"ячів. Команда посіла третє місце. Ми програли останню гру в Москві ЦСКА й не потрапили до вищої ліги. Разом зі мною в Ланчхуті грали ще троє українців — Хлус, Пархоменко, Квасников.

Чому не залишилися в Ланчхуті?

— Через сімейні обставини. А ще зіграло роль те, що перший секретар обкому партії і тренер "Ниви" Павленко знайшли аргументи, щоб повернути мене у Тернопіль.

Мені розширили квартиру — із двох до чотирьох кімнат.

Коли розвалювався СРСР, ви пограли за кордоном...

— Точно. Виступав у Чехословаччині та Швеції. У чехословацькому клубі грав з українцями Балем і Самардаком. Коли повернувся, тренер Донець запросив мене до рівненського "Вереса", який грав у вищій лізі чемпіонату України. Провів там два сезони. Запам"яталися кубкові матчі проти київського "Динамо". У першому матчі в Рівному був мороз, важке поле. Закінчили гру нульовою нічиєю. Коли ішли з поля, тренер динамівців Сабо пообіцяв у Києві нам п"ять голів "покласти". Перед повторним матчем президент "Вереса" купив для команди "Неоплан", і ми вперше поїхали на цьому автобусі. Київ був шокований від нього, адже тоді він був єдиний в Україні. Ми вигравали 1:0, але в кінці гри Паляниця зрівняв рахунок із пенальті. Завдяки виїзному голу ми пробилися до наступного раунду.

Який матч запам"ятали найбільше?

— У листопаді 1995 року проти "Динамо". Поєдинок вважався моїми офіційними проводами як гравця. За киян грали Ребров, Шевченко, Калитвинцев, Лужний, Максимов. Перед грою сказав партнерам: хто заб"є гол, тому подарую найбільший телевізор, який буде в магазині. Автором результативного удару став нападаючий Олег Ящук.

У центрі поля Біскуп отримав м"яч, віддав мені пас на правий фланг. Назустріч вибіг Беженар, я його обіграв і в один дотик навісив на ближню штангу. Й Олежик зрізав м"яч у дальній кут. Кричить мені після цього: "Петровичу, готуйте телевізор". Довелося в Словаччині на зборах купити йому телевізор "Панасонік" за 700 доларів.

Кажуть, святкування перемоги над "Динамо" відбувалося з розмахом?

— Не те слово. Після матчу 20 тисяч людей вибігли на футбольне поле. Ґудзики свої не міг знайти.

Вашою коронною була гра головою. Скільки голів забили із "другого поверху"?

— Не рахував. Але, думаю, більше, ніж ногою. Навчили грати головою в "Соколі" — колишні гравці "Карпат" Сарабін і Савка завжди заставляли працювати над цим компонентом. Ну й індивідуальна робота не пропадала марно. У "Ниві" Біскуп на тренуванні міг 100 разів подавати, а я бив головою. І так щодня.

Якою була зарплатня в "Ниві"?

— 250 доларів. І премія — 300 доларів, підвищена — 400. І дві премії в нас було за матчі проти "Шахтаря" і "Динамо" — по тисячі доларів за перемогу. Для нас це були величезні гроші на той час. Хоча порівняно з іншими командами вищої ліги ми отримували мізерні зарплатні. У "Дніпрі", для прикладу, гравці мали 3–4 тисячі доларів.

Пригадайте сезон 97/98, коли під вашим керівництвом "Нива" посіла сьоме місце у вищій лізі чемпіонату України.

— Набрали тоді 39 очок, як і донецький "Металург". Але за додатковими показниками донеччани стали шостими. Тепер можу порівняти фінансові можливості "Ниви" й "Металурга". Якщо бюджет "Ниви" тоді був 360 тисяч доларів, то "Металурга" — 5 мільйонів. Окрім роботи у "Ниві", працював у тренерському штабі львівських "Карпат", запорізького "Металурга" і донецького "Металіста". Зараз тимчасово безробітний.

Зараз ви читаєте новину «"За перемогу над "Динамо" і "Шахтарем" платили по тисячі доларів"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода