Усі ми любимо власне дитинство, коли сонце було теплішим, дерева — вищими, а цукерки — солодшими. Я ще хлопчиком почав читати спортивні газети — в основному московські. І постійно натрапляв на захоплені спогади журналістів про футбольні матчі 40–50-х років між московськими "Динамо" та ЦДКА, про майстерність Хомича, Боброва, Бєскова та інших гравців, яких я ніколи не бачив. Та й навіщо воно було мені, коли тоді сяяли зірки київських динамівців Бишовця, Мунтяна, Рудакова, Хмельницького, Сабо, а згодом прийшли Блохін, Онищенко, Веремєєв, Буряк? Кияни вигравали чемпіонат за чемпіонатом, а московські фахівці все писали і писали про своїх кумирів двадцятирічної давнини.
Згадати це спонукав товариський міжнародний турнір в Ізраїлі, де між собою зіграли московський "Спартак" і київське "Динамо". Скільки було розмов напередодні матчу: і про "легендарне протистояння", і про "вічних суперників", і про "величезний інтерес". А за цим усім натяки, що непогано було б повернути чемпіонат колишнього СРСР.
Кияни вигравали чемпіонат за чемпіонатом
Якщо років десять тому подібні слова могли декого розчулити, а декого роздратувати, то сьогодні можуть хіба що розсмішити. Ніколи вже не повернеться той СРСР з чергами за ковбасою і на "Жигулі", з двома телеканалами, з футболом "Спартак" - "Динамо" на заповненому стотисячному стадіоні.
Що спільного між сьогоднішніми "Динамо" і "Спартаком" із бразильцями та сербами з мільйонними контрактами і цими ж командами часів СРСР з радянськими хлопцями, які привозили після закордонного матчу як премію магнітофон та пару джинсів? Хіба що колір футболок.
Футбол за останні 15 років пішов далеко і назавжди. І на гру "Динамо" проти "Шахтаря" в Києві прийде тепер більше людей, ніж на "товарняк" з московським "Спартаком". Хіба що москвичі знову стануть на шляху "Динамо" у Лізі чемпіонів. Тоді це буде справжній футбол. Не вчорашній.
6 
1
Коментарі